Запитання-відповідь від експертів - Сімейна психологія

Доброго дня! Проведено не одну година на пошуки відповіді своєї проблеми. Родичі, друзі радять одне я на їх стороні але не знаю як краще буде маляті в майбутньому, прошу допомогти мені розтавити всі крапки над "і", дякую! 

Так вже сталося у моєму житті що завагітніла не в шлюбі, хоч і хлопець  мені подобався і взаїмно це було ми знайомі були не довго і бачились до того пару разів. Після інт.відносин ми перестали спілкуватися доти поки я не дізналася що в мене 4й тиждень, вагаючись все ж розповіла...Він зрадів але потім ми стали ворогами, почав говорити за аборт. Мені 25, є освіта, хороша робота і я давно мріяла про дитинку тому її вирішила народжувати (на узд гінеколог мене переконала словами "чоловіки чоловіками а їй ти будеш завжди потрібна"). На 2му місяці мама його просвітила, що так і так я вагітна "щось робіть!", він не вірив але всеж приїхав і почав хоч якось підтримувати мене під час вагітності, чекаючи родів. Народилася прекрасна дитинка, моє янголятко, мені важко тому що і до нього привикла і хотілося б повноцінну сім'ю для дитинки а він не хоче каже:"ми різні, ти мені чужа людина і всього навсього мама моєї дитини, вона одне а ми друге, я все їй дам і від неї не відмовляюсь". Приїжає раз в тиждень і то не завжди, купує памперси дасть якісь гроші, потримає трохи на руках і їде. Вона маленька ще нічого не розуміє але як підросте я боюсь щоб вона не плакала за ним що їде і це її не травмувало, жити вічно в чеканню тата. В нього з часом з'явиться сім'я, будуть дітки а що як вона себе відчує непотрібною? Мені страшно в цій ситуації, допоможіть будь ласка як правильно поступити чи варто їм взагалі бачитись? Мене мама сама виховувала і дала все що могла я також зможу але як поступити правильно, щоб було добре для всіх?

Коли я з ним граю,купаю,годую,кладу спати.Він весь час говорить,нема часу.Незнаю що робити! Можливо я мало приділяю йому часу?

Допоможіть будь ласка!!!

Коли я з ним граю,купаю,годую,кладу спати.Він весь час говорить,нема часу.Незнаю що робити! Можливо я мало приділяю йому часу?

Допоможіть будь ласка!!!

У мене двоє синів - двійнят. Один повністю повторює все за іншим -роздягається на тому ж місці, бере ті ж самі речі і т.д. При цьому перепитує: "тут розпочався? Так стояв?" Їм 3 роки 5 місяців. Буде стояти і плакати поки не випитає де розпочався і не зробить так само. Що робити? Порадьте будь ласка

Доброго дня ! В мене така ситуація . Я живу з чоловіком в квартирі без батьків . Постійно до нас приходить його мама щоб допомагати з дитиною поскільки дитина дуже маленька і потрібна допомога . Але його мама постійно робить щось в мене дома , заглядає в холодильник чи чисто , прибирає з того місця де я поставила в інше одним словом робить свої порядки . Каже мені що я  зачесалася , що мені вдягнути я все розумію , але це вже занадто  .  При моїх друзях каже що я погана господиня , мене це аж бісить нещодавно ми робили хрестини дитини і тут вона хоче командувати . Як я кажу свому чоловікові про це все він каже що я пепебвльшу юто він каже що я ображаюю її. Що не люблю її. В щоб терпіла  . Що порадите робити ??,

Я дуже часто сварюся з своїм чоловіком і це після того як я стала його дружиною . До того в нас були прекрасні стосунки він робв мені комплвменти, ми могли говорити годинами про щось , дивитися разом фільми , годувати вечерю разом , а зараз того немає.Я відчуваю якийсь холод з його сторони . Ніколи раніше він не дозволив би собі образити мене , а зараз це для нього проще простого . Він думає що як дружина його то вже нікуда не дінуся , він зовсім не боїться мене втратити . Що робити щоб він почав цінувати мене , звертати увагу як і колись ,?

Добрий день.Я можу за дурницю рознервуватися після чого вдома сильний скандал я розумію що мені треба зупинитися але нічого неможу зробити.Деколи мене нервує просто всьо,я невмію бути щасливою,мене всьо невлаштовує в мене бувають депресивні стани коли нехочеться нічого.Саме болючіше для мене це то шо я зриваюся на дворічній дитині я можу вдарити її сильно кричати я багато чого їй забороняю.після взривів мені дуже погано опускаються руки від того що я так мучу свою сімю і нічого неможу з собою зробити.Я розумію що моя сімя розпадеться і що я зруйную психіку і здоровя своїй дитині якщо вже незруйнувала.Деколи просто нехочеться жити.Я незнаю що мені робити порадьте шось будь ласка

Поможіть зрозуміти.У мере така ситуація:чоловік мене побив і мені після того було дуже погано.В сімї продовжувались сварки і я жалілась мамі по телефону на чоловіка і його маму, яка теж приклала руку до наших розбратів.Чоловік записав мої телефонні розмови з моєю мамою  і обвинив у всьому нас і що ми розбили сімю.Я поїхала від нього, забравши дитину, і вже місяць не спілкуємось. Дитину приїжджає і бере на пів дня побавитись, а зі мною не говорить? Як поводитись?Що робити в такій ситуації?

Доброго дня! Мені 15 років. Останнім часом зовсім нічого не хочеться робити, не відчуваю ніяких емоцій, зник нормальний апетит, немає бажання ні вчитися, ні зустрічатись, ні відпочивати. Я ніби померла. Можливо, це результат мого дорослішання, але як мені знову відчути емоції? Коли нарешті пройде цей жахливий період? В чому проблема?

Моєму сину скоро буде три роки. Чоловік нас покинув. Це навіть на краще, тому що я його не любила.

Син весь час сумує за ним.

Коли я стараюсь попросити його щось зробити, наприклад позбирати іграшки, він відразу починає нити, а пізніше, коли моє терпіння лопає, і  я починаю кричати, він каже що хоче до тата..... Це мене дуже засмучує.

Я розумію що проблема в мені. Я працюю вдома і майже весь час за ноутбуком. З сином лише гуляю два рази в день, інколи читаю на ніч.

Син майже цілий день капризує. В мене вже просто сили немає..... Я не хочу травмувати йому психіку лише через свої внутрішні проблеми.

Підкажіть, будь ласка, як опанувати себе і не зриватися на дитину....

Дитина зробила аплікацію вази. Ваза - чорного кольору, а на ній і під нею червоні хрести. Мене це привожить.

Доброго дня! Я мама двох діток дочці 7,5 років, а сину 1,5року. Дочка останнім часом просто неконтрольована. Домашні завдання нехоче виконувати погані оцінки її не страшать, з братом теж проводить мало часу, в кімнаті неприбирає аргументує це тим що іграшки розкинув молодший брат... Постійні крики та істерики. Я як мама намагаюсь реагувати адекватно, поговорити з нею, заспокоїти... Але це просто нереально, в кінці я зриваюсь. Після виховної години в підвищеному тоні дитину як би підмінив. Наступного дня та сама історія. Допоможіть розібратись в чому причина?

допоможіть будь ласка. весь час сварюся з батьками,постійні крики,образи,зіпсований настрій. будь який маленький привід і сварка. заборонили гуляти,через що не можу бачитися з дорогою мені людиною,бо батьки зробили про неї висновок з зовнішнього вигляду і думка у них склалася не з найкращих. це єдина людина,яка завжди поряд в потрібні моменти,від якої відчувається опора і підтримка. коли говорю їм про це,то не сприймають серйозно. залишити все,як є не можу,дорогу людину забути також не варіант. батьки взагалі не спиймають мене серйозно,говорячи,що я ще дитина,мала і нічого не знаю,що вони знають все краще. прошу у мами якусь допомогу,пораду щодо того,як впросити тата,щоб пустив гуляти,вона каже,що нічого не знає. складається деколи враження,що батькам на мене всеодно і вони роблять все,щоб позбавити мене того,без чого я не можу. допоможіть,що робити будь ласка. як добитися розуміння,поваг і налагодити з ними контакт?

Моїй донечці 1 рік і 9 міс. Вона вдома бігає, грається і в один момент знімає штани і на голу дупу замотує своє одіяло (воно дуже м'ягеньке і приємне на дотик) або гладить себе "там" мякою іграшкою, і постійно себе "там" розглядає і щупає. В неї від цього стільки радості... що нема просто слів. Я хвилююсь чи це нормально? Порадьте будь ласка, буду вдячна за відповідь.

Доброго дня! Я мама двох діток, синочку 2 роки і 1 місяць, а донечці 2місяці. Проблема у нас в тому що я постійно зриваюся і кричу на синочка, а після народження донечки мало того що часу почала приділяти йому менше так ще й більше вимагаю від нього, ще можу обзивати його.  А після того я накричу на нього то сижу і плачу бо розумію що не права, що він по суті то й нічого поганого не зробив, мені здається що я дуже погана мати а що з цим робити незнаю. Після народження донечки він став більше робити на злість нам усім.  Справав тому що я його дуже сильно ЛЮБЛЮ я навіть донечку так сильно не люблю як синочка, я як подумаю що з ним може щось статися( захворіє, або щось тому подібне) то розумію що цього я не переживу, адже він для мене найдорожчий мій синочок!!!!!!!! Допоможіть, підкажіть що робити, я вже не можу так жити, я боюсь рушити йому нерви. Будь-ласка допоможіть...

Добрий день.У  мого сина 11 років енурез .Ми зверталися до різних лікарів. НІчого не виявлено.А ЕНДОКРИННОЛОГ ПОРАДИВ ЗВЕРНУТИСЯ ДО ПСИХОЛОГА.ЧИ Є ТУТ ЗВ*ЯЗОК?ДЯКУЮ.

Мій син, 8 років, постійно усім не задоволений. Його важко залучити до гуртків, немає інтересу до навчання ( хоча навчається досить не погано), неможливо витягнути на вулицю, окрім школи, подихати свіжим повітрям, не хоче відвідувати жодных вистав, кіно, цирк. Завжди розповідає, що його все дратує, діти в школі, школа, їжа в школі, вчителі, здається немає нічого, щоб йому подобалось. Є лише одне захоплення - Lego, тому що не треба нікуди йти, це можна вдома складати. Про нас: ми нормальна, забезпечена сімя, яка майже все собі може дозволити, діти завжди нагодовані, гарно вдягнуті, мають багато іграшок. Але щось не так! Я не можу зрозуміти, може, ми батьки в якийсь момент, щось не те зробили. Як розібратись чого дитині бракує, що він постійно такий депресивний і нічого не хоче

Доброго дня ! Дуже хочу допомогти собі , в першу чергу . Ситуація яка склалась у нашій сім'і неоднозначна . У шлюбі 4 роки , 4 місяці тому ми стали батьками довгоочікуваноі дитини . Але з часом чоловік , десь через місяць став уникати дитини , не реагує на нього , я б навідь сказала уникає , за цілий день вдома може подивитись на нього раз і іноді , коли я настою взяти на руки , але в його плведінці бачу знервованість і небажання бути з дитиною , дитина це відчуває і не хоче бути з ним . Вся ця ситуація мене , шоб мягко сказати , розстроює . Кожного дня плачу , тільки подумаю про це . Ставлення до мене чоловіка ніяк не змінилось взагалі , ніби нас все ще двоє . З дитиною мені допомагає моя мама , він участі ніякоі не бере у догляді , про шо я і не говорю . Моя проблема в тому що чоловік НЕ ХОЧЕ бути з дитиною . Я його можу заставити бути з ним , але не можу нічого зробити з тим шоб він це захотів . Знаю що мушу змінити ставлення своє до цієі ситуаціі , але не знаю як . Буду вдячна за допомогу .

Добрий день! Вже давно не можу справитись зі своїми емоціями, негативними. Довгий час старалася приховувати від близьких своє роздратування, постійне відчуття нервозності, почала вживати досить погані слова у своїй лексиці, чого раніше зі мною не було. Інколи здається, що проблема зникає і я знову врівноважена, спокійна людина. Але якась дрібничка може за секунду вивести мене із рівноваги і призвести практично до істерики. Хоча точно не знаю, що таке істерика. Пишу вам, бо маю маленьку донечку (1 рік і два місяці).Доглядаю за нею я. Чоловік на роботі, інших членів сім'ї поряд нема. Можу зірватись на ній і дуже не хочу травмувати дитину, адже дуже її люблю. Допоможіть справитися з тим, що твориться в моїй голові)

Дитина погано спить, після засинання через 10 хв просинається і плаче. Нам чотири місяці.

доброго вечора! останнім часом мій чоловік обирає роботу замість сім"ї, я пробувала з ним говорити, але він не охоче розмовляє на цю тему і просто каже що то я себе накручую......Як мені себе поводити в такій ситуації і як взагалі віднестися до того?

Добрий день. Мій син, 7 років, боїться залишатися один в приміщенні, якщо грається в кімнаті, обов"язково повинен бути ввімкнений телевізор (хоча його не дивиться) і постійно бігає дивитись хто з присутніх вдома де знаходиться. Постійно перепитує, наприклад мене, куди йду, коли прийду, хоча я йому попередньо все пояснюю, навіть коли виходимо з кімнати він кричить "мама, або баба, ти куди?" інколи біжить за нами щоб впевнитися, що ми йдемо саме на кухню. Якщо засинає в іншій кімнаті біля тата(коли я допізна щось роблю), просить щоб я його обов"язково перенесла в нашу кімнату. Одним словом, він дуже боїться що залишиться сам. Друзів знаходить важко, з чужими дітьми не спілкується з раннього дитинства, якщо вже з кимось подружився, то дорожить дружбою. Друзів вибирає із "хуліганів" відповідно їх наслідує, поки що можу пояснити, що добре і що погано, але думаю що в майбутньому не буде прислухатися (впринципі як і всі діти). Вчиться добре, навчання йому дається. Додатково вчимо іноземну мову, дуже подобається футбол, плавання, хотів би навчитися малювати, але боїться записуватися в гуртки, боїться що його там поб"ють, хоча його ніколи ніхто не бив. Останнім часом дуже непосидючий, правда тільки біля своїх. Має багато енергії, а використати її нема куди. Пробували записати на танці, вливався в колектив довго, танцював поки я сиділа в класі, коли мене попросили вийти, почалася істерика-зірвав урок. А ще син постійно ниє, коли був маленький не нив, зате тепер почав, то він щось хоче, то навпаки не хоче, буде-не буде. Будь які спроби щось змінити, чимось зацікавити, якісь прогулянки, кафе, дні народження сприймаються "в штики". Має бути так як хоче він і все, а ми здаємось, тому що витримати це ниття за цілий день неможливо. У нас повна сім"я, бабусі, дідусі, він один внук і син, але сказати що він балуване дитя я не можу. Він хороший, золотий хлопчик(це я говорю не як кожна мама,що хвалить свою дитину), просто я не знаю як повисити його самооцінку, хотілось би щоб він був більш впевненим і самостійним. Моя вина в цьому велика, я тримала його завжди біля себе, я і тепер зациклена на ньому, але я не хочу що з нього виріс "мамчин синочок". Думаю що і мені потрібна допомога. Дякую

Доброго дня! Я звертаюсь по допомогу, бо невзмозі справитись з проблемою сама.Моя донька, їй 9 років,завжди їла мало і тільки улюблену їжу. Та тиждень назад вона взагалі відмовляється їсти, коментуючи тим,що не любить ту чи іншу їжу, хоча раніше вживала.Готую завжди свіже.Вона відмовляється від свіжо-спеченого хліба з маслом, від супів, овочів,рису, гречки.Салати, рибу, сир домашній, помідори,...вона взагалі до рота не брала і не бере.Допоможіть будь-ласка.Ще появилась проблема в плані навчання.Вчиться дуже гарно, але останнім часом, страшно неуважна, пропускає букви.А вдома , щоб виконала домашнє завдання, потрібно заставляти, і стояти над нею і повторювати "пиши, пиши"

Доброго дня.
Склалося так, що чоловік мусить працювати за кордоном, а я, можна сказати, сама виховую 3-х діток (донечка-7 років,синам-5 років і 8 місяців). Так би хотілося, щоб жоден з них не відчував недостаток моєЇ любові. Після народження 3-Ї дитини, старший син змінився на всі 100%. З тихого, слухняного перетворився на бешкетника. Мені важко стало спокійно реагувати на його емоції. Останнім часом ми і дня не можемо прожити мирно. Здаєть, що син свідомо робить те, що я забороняю, і все закінчується словами "ти мене не любиш","я не хочу таку маму","моя мама зла". Покарання не діють, пробувала домовлятись-не діє, розмовляю, пояснюю.100 разів на день говорю, що люблю. Сьогодні чує, розуміє, обіцяє, що більше так не буде, а завтра все знову.
Порадьте, як залишатись самою доброю, самою любимою мамою на світі?

Добрий вечір!Скажіть будь-ласка синові 10років,чому йому постійно треба нагадувати про його обовязки(заповнити розклад уроків,прибрати свій одяг,скласти зошити та книги,..і т.д.) і це так кожен день,і ще треба сказати кілька разів.Дякую.

Ми одружені з чоловіком два з половиною роки, у нас син, йому рік з половиною. Загалом ми щаслива сім'я. Але останнім часом ми з чоловіком досить часто сваримося навіть із-за дрібниці. Я думаю, що більше в цьому моєї вини. У мене дуже важкий характер: я люблю всіми управляти, все має бути по-моєму, якщо ні я зразу кричу на чоловіка. Він цілими днями на роботі, старається заробляти, щоб нам вистачало більш-менш на все. Якщо він затримується на роботі я також не витримую і коли він приходить сварю його. Одним словом я хотіла б змінитися, щоб я могла більш стримувати свої емоції і не зриватися на близьких людях. Порадьте, будь ласка, як мені це зробити. Я люблю свою сім'ю і впевнено, що мене також люблять.Я хочу бути хорошою і дружиною, і мамою. Дякую!

Я на другому місяці вагітності, але при цьому в мене вже є двоє дітей 6 років хлопчик, 3 роки дівчинка. Я впала в депресію я не можу знайти в собі сили, щоб думати позитивно. Я дуже переживаю, як ми справимося з чоловіком коли в нас буде троє дітей????

Отже історія така я з дівчиною 3 роки Ми заручені біда полягає в тому що я дуже ревнивий я постійно працюю зараз випивати дуже став курити а все тому що моя дівчина мене до цього доводить вона постійно спілкується з хлопцями по інтернету гуляти сама їх кличе ходить в кіно і це все я її пробачав але думки це лишились!Вона клянеться мені обіцяє каже що кохає але непройде і місяця вона знов за своє!спочатку я спокійно говорив що це мені неподобається потім кричати став на неї чимось шантажувати бо дуже її люблю і нехочу втрачати!Але я збісився агресії мені небракує останній раз при сварці я даже її набив що правда як батьки дітей бють!отже чи варто мені лікуватись і що робити мені з дівчиною?Дуже буду вам вдячний за відповіть!!!

Добрий день. Підскажіть, будь ласка, що робити якщо чоловік відмовляється від сексуальних стосунків після партнерських родів.

Нещодавно натрапила на статтю, в якій автор (психолог) розділяв здорове кохання і нездорову прив'язаність. Із ужасом я впізнала свою поведінку в тому, як описувалось залежне кохання. Це не підліткова закоханість. Ми з чоловіком одружені вже 10 років і я все частіше ловлю себе на думці, що мені дедалі важче кохати його. А вирвати це почуття з душі не можу. Практично все чим я живу, про що думаю залежить від настрою мого коханого.
Чи правда,що причиною може бути низька самооцінка? Дякую

Мабудь запізно питатати про це, проживши 10 років у шлюбі. Але це тільки штамп у паспорті. Не відчувається сімейного тепла, та і на сім'ю наші відносини не зовсім схожі.
Чоловік працює за кордоном і довгий час ми не бачимось. За його відсутності я з двома маленькими дітками живу у батьків.Хоча своє власне житло ми маємо. Чоловік не хоче шукати роботу тут, аргументуючи це тим, що тут нема достойного заробітку.
Щоразу повертаючись додому, він спочатку йде до матері. Коли збирається від'їзджати - теж від матері. Всі церковні св'ята ( Пасха, Різдво...) теж у матері. Звичайно він кличе нас, але якщо я відмовляюсь їхати, поклавши його перед вибором, чоловік обирає родину, а не свою власну сім'ю. Дійшло навіть до того, що половину зароблених грошей зберігає його мати.
Мені дуже важко з цим миритись. Я відчуваю приниження, неповагу. І виясняти відносини теж втомилась. Адже вони не приносять результатів. Чоловік не хоче про це розмовляти. Останній раз все закінчилось тим, що виявилось, що одна жінка, яка заслуговує поваги - це звичайно його мати. Водночас він говорить, що кохає мене і не уявляє життя без нас.
Порадьте будь ласка як впоратись із своїми емоціями. Адже я дуже люблю свого чоловіка, але відчуваю, що він користується цим.

Якщо дитина дуже "мамина", як навчити дівчинку 5 років бути більш самостійною? Дитина всебічно розвинена, комунікабельна, легко йде на контакт, але без мами залишається із плачем.

Моя дочка вчиться у 7 класі. У класі є хлопчик, який постійно провокує усіх дітей, у тому числі мою доньку. Навіть фізично іноді нападає. Я з ним розмовляла - без толку (але після цього уже тільки обзивається на мою дочку), з батьками контакту немає: вони вважають, що хлопець нормальний, на нього просто всі "наїжджають". Класний керівник не дуже вмішується, тому що батьки займають такі посади, що не зручно. Що я ще можу зробити? Чи навчити просто дитину ігнорувати образи?

Здравствуйте! Мой сын (6 лет), что называется, копуша. Он все делает медленно, я его всегда подгоняю, мы постоянно опаздываем. Это меня не очень волновало раньше, но скоро в школу и я боюсь, что из-за этого у него могут быть проблемы в школе. Можно ли как-то его научить все делать быстрее, или не волноваться и принять его таким, какой он есть? Может, это темперамент папин? Не тяжело ли таким детям в школе? Спасибо.

Скажите пожалуйста, возможно ли такое, что мама устает от своего ребенка 6-ти месяцев. Мне кажется, что меня постоянный режим контроля утомляет, а муж не совсем понимает, как мама может устать от собственного ребенка. Я очень часто взрываюсь и нервничаю по пустякам, потому что перенапряжена. Я не могу убедить папу в том, что мне нужен хотя бы час в день проводить наедине с собой без ребенка. Или причина моей взвинченности в другом и обычно мам полугодовалых масиков их летки не утомляют?

Здравствуйте! Мне кажется, что я переживаю дежа-вю. Чуть больше года назад мы с мужем уже пережили трудный период взаимоотношений (женаты 17 лет, двое детей: девочке через месяц 7 лет, мальчику - 4; я единственный ребенок в семье, у мужа есть младший брат, разница в возрасте 3 года). Сценарий конфликта тогда и сейчас до смешного одинаков.
Толчком (в обоих случаях) послужила моя просьба позвонить бабушке (маме мужа) и договориться о помощи с детьми (помощь необременительная; в общем - то бабушку мы особо не загружаем, хотя, конечно, с подобными просьбами иногда обращаемся). Немедленный результат - резко негативная реакция на саму мою просьбу, последствия - постоянное недовольство всем, что я делаю (быт, работа, вождение машины, общение с детьми).
Один из самых неприятных моментов - муж критикует меня в присутствии детей, и часто (если не сказать "почти всегда"); во время "воспитательных" моментов - например, я вычитываю обоих детей за то, что деруться или совсем вредничают - встает на сторону дочки, обвиняя меня в том, что я делаю поблажки сыну и ущемляю дочь - и это опять же происходит при обоих детях. Что Вы мне посоветуете в данной ситуации?
Заранее спасибо за консультацию.