Як пояснити дитині надзвичайні ситуації без шкоди для її психіки

Саме мамине і татове ставлення до життя стає основою реакції дитини - на події, ситуації та події

Підглянутий випадок змусив мене задуматися і потім написати на цю тему даний матеріал.

... Маленький хлопчик років п'яти демонструє мамі забризканий соком (червоним, ягідним ) футболку і з гордістю в голосі заявляє: "Це моя кров! Я бився за Україну c іншими хлопчиком і ледь не програв. Барикади будували, стріляли один в одного, а вихователька сказала, що це погана гра, і невідомо, чим все може закінчитися". Мама розгубилася і зовсім не знала, як реагувати на таку розповідь свого синочка.

З одного боку, він ще занадто малий, щоб розуміти суть того, що відбувається, та й не всі дорослі розуміють цю саму суть. А з іншого боку, в грі він по-своєму, по-дитячому намагається опрацювати почуття і емоції, які виникають, коли знаходишся в певному інформаційному полі і мимоволі стаєш учасником подій, що відбуваються.

Як маленька дитина стає частиною тих процесів, які зараз відбуваються в різних регіонах нашої країни? Адже діти не є учасниками мітингів або масових протестів (хоча є і такі випадки), вони не беруть участь в зіткненнях, бойових діях і не поповнюють загони самооборони. Як і чому вони виявляються втягнутими в події, які зовсім не узгоджуються і не асоціюються зі щасливим і безтурботним дитинством?

Найголовнішу і основну інформацію про життя і її течії діти отримують від своїх батьків. Від мами і тата. Не з  книг і телевізора, не від сусідів і вихователів, а саме від тих, хто подарував їм це життя. Саме мамине і татове ставлення до життя стає основою реакції дитини на ситуації та події. Якщо батьки або один з них словами описує одне, а насправді переживає інше, дитина візьме за основу те, що насправді відчуває батько. Тому що значення слів, вимовлених дорослими, їх зміст та суть їм не завжди зрозумілі.

Якщо малюк почуває зневагу до життя чи до іншої людини, що походить від когось із старших, він розуміє це так, начебто людське життя не так вже й важливе, а якщо щось в людині нам не подобається (його мова, національність, думка, позиція чи щось ще), можна бажати його смерті або зазіхати на його свободу, власність і т.д. А дитина, що спостерігає за сильною емоційною реакцією страху мами, відчуваючи її тривогу і паніку, розуміє, що життя небезпечна штука і його потрібно боятися. Якщо вона бачить, як різко, нестримано і агресивно тато реагує на якусь інформацію, прочитану або побачену в ЗМІ, то починає боятися самого батька. Адже якщо тато так злиться на когось, значить, може так злитися і на мене, а це небезпечно і страшно.

Тож як пояснити дитині, чому на сусідній вулиці стоять танки, а військові дядьки з автоматами тепер ходять по дитячому майданчику і направляють дуло автомата на тата сусідського хлопчика? І зробити це так, щоб зберегти в дитячій душі повагу та інтерес до самого життя, не налякати і при цьому не обманювати?

Перш за все, необхідно подбати про безпеку дитини. Це найголовніша батьківське завдання - в будь-яких умовах зберегти життя і здоров'я своєї дитини. На практиці це означає, що перш ніж включити телевізор або навіть заговорити вголос про те, що вас хвилює на поточний момент, задумайтеся, як це відобразиться на вашій дитині. Чи так просто малюкові прийняти те, що ви дивитеся по телевізору або читаєте в інтернеті  Чи так просто малюкові сприйняти вашу паніку, страх або агресію як реакцію на навколишнє нас реальність ?

Перш ніж передати щось важливе від себе своїй дитині, усвідомте, що і в якому вигляді ви подаєте ваше ставлення до сьогоднішнього непростого життя. Переконайтеся, що це не небезпечно і "екологічно" для вашого малюка. Адже від цього буде залежати його картинка світу і спрямованість в розвитку. Ви хочете, щоб ваша дитина росла з розумінням світу, поваги, прийняття, доброзичливості, толерантності?

Тому перш ніж розповідати чи показувати малюкові сьогоднішню реальність, знайдіть у собі сили для роботи над собою і власними реакціями. Приведіть в порядок свої думки і почуття, займіть нейтральну позицію (для дитини!) Зберігайте спокій в голосі й інтонації, вселяйте впевненість, надію і віру своїми словами. Пояснюючи щось важливе, передавайте через почуття, що людське життя - це найважливіше і цінне, і ніхто не має права позбавляти її іншої людини.

Поважайте почуття дитини і не знецінюйте їх, але допомагайте їй з ними впоратися. Спрямовуйте погляд дитиниу на світ і головні людські цінності. Зараз саме час поговорити про це і закласти хорошу основу в дитячій душі. Для дитини важлива безпека, нейтральність, підтримка і віра в майбутнє, супроводжуйте те, що бачить або переживає ваш малюк спокійним, впевненим, доброзичливим настроєм. Кожну мить ми робимо вибір, що визначає подальший хід і напрям життя, вибирайте для дітей мир і благополуччя! Вибір цей починається з вибору думок, слів, вчинків.

Леся Ковальчук, психолог

Коментар харківського терапевта ТетяниКрайнової

Як наляканим дітям пояснити, що сьогодні відбувається в країні

У багатьох харківських дітей виникли певні психологічні проблеми через те, що батьки не пускали їх до школи, при цьому не пояснювали причин. Тобто дорослі, які стали свідками репортажів з гарячих точок, з Києва чи Криму, або навіть з харківських мітингів, вирішили, що дітям небезпечно ходити до школи. 

Як наслідок, у дітей почала розвиватися так звана безоб’єктна тривога. Це означає, що вони не бачать якогось конкретного об’єкта, якого варто боятися, адже на вулицях тихо, спокійно, але, включаючись в емоційний стан батьків, все одно чогось бояться. Вони не знають, як захиститися, з ким боротися і хто їхній уявний ворог, і через це можуть розвивати фантазійний образ переслідувача. Хоча це свого роду захисна реакція, але вона стає базою для формування достатньо складного внутрішнього уявного світу, який не відповідає реальності. Тож дитина починає боятися того, чого насправді немає.

Людям, які тривожаться за своїх дітей, можна порадити просто вийти на вулицю, адекватно оцінити, чи справді там небезпечно. Але в жодному разі не піддаватися фантазіям і необґрунтованим побоюванням.  Якщо діти засипають батьків запитаннями, чи буде війна, про яку активно кажуть по телевізору, дорослим ні в якому разі не можна уникати відповіді.

Єдине, що батьки можуть сказати на це, що на сьогодні війни, принаймні в Харкові, точно немає. Лише відчуття реальності може уберегти людей від розвитку внутрішніх процесів, які можуть «зруйнувати» людину зсередини. Тобто може відбуватися деформація дитячої психіки, абсолютно не пов’язана з реальною ситуацією. Навіть у момент найбільш гарячих подій у Харкові, приміром, штурму обласної державної адміністрації, було абсолютно спокійно на сусідній Пушкінській вулиці. А з точки зору багатьох батьків ці факти, які локалізовані суворо в якихось точках, мають глобальні розміри – розміри справжньої громадянської війни. Це не реальність.

Тому батькам необхідно пояснити дітям, що у країні виникають деякі суперечливі ситуації, але вони не схожі на війну. Звісно, дорослим буде важко це зробити, якщо вони самі налякані. Тому їм треба самим намагатися дивитися на речі реально: тобто побачити, що в місті є багато цілком безпечних місць, де люди п’ють каву, сміються, спілкуються. І в жодному разі не замикатись у своїй тривозі.