Вчитель Ужгородської гімназії Світлана Залуцька відроджує давні традиції та створює нові

Здавна наші предки дбали, аби їхні оселі були захищені від «злого ока». Тому по кутках ставили ікони, над дверима вішали в’язанки часнику, а ще на свята, зокрема Новий рік і Різдво, приносили до хати своєрідні обереги – серед них славнозвісний дідух. Останнім часом на ринках з’явилися сучасні обереги у вигляді солом’яних віників, ляльок тощо.

А ось вчитель Ужгородської гімназії Світлана Залуцька вирішила відродити давні традиції з виготовлення ляльок-мотанок – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Колись такі іграшки-обереги кожна мати робила для свого маляти. Вони мали водночас і сакральне значення, і слугували забавкою для дитини. Перші мотанки відігравали роль сучасної соски-пустушки. В одних джерелах мовиться про те, що матері, яким потрібно виконувати роботу у полі, аби маля не плакало, змочували ганчірку у макову росу. Потім у неї вкладали грудку цукру або меду. Інші виготовляли з тканини іграшку у вигляді безликої ляльки.

На місці, де має бути обличчя, вишивали хрест бо на такій ляльці, вважали наші предки, можна було ворожити. Мотанки захищали маля під час гри від «поганого ока» і водночас давали їм материнську любов. Адже мати вкладала у свою роботу всю душу і серце. Тому виготовляти ляльку-мотанку дозволялося лише рідній матері або хрещеній.

- Мотанки слід робити лише вручну, — стверджує Світлана Залуцька, — не можна приступати до роботи з поганим настроєм. Цей виріб буде справжнім оберегом, якщо його виготовляти з любов’ю і душею.

До свого захоплення Світлана Борисівна залучила і вихованців гімназії, членів шкільного мистецького гуртка. Діти-гуртківці, а це Мирослава Стеців, Андрея Турок, Елеонора Погань, Валерія Місан, з радістю цікавляться літературою, де можна почерпнути знання щодо методики виготовлення таких іграшок, і з неабияким захопленням творять свої ляльки, які не лише здатні слугувати оберегами в оселі, а й бути окрасою домашнього інтер’єру.

Захоплення матері підтримує і її 13-річний син Борис. Щоправда, хлопець надає перевагу виготовленню інших «іграшок». Із сірників він майструє дивні фігурки-мініатюри, котрі сміливо можуть конкурувати із серйозними дорослими роботами. У його колекції вже чимало таких забавок. Серед останніх – ялинка, віз, домашні тварини, предмети інтер’єру тощо.

Добре, коли давні народні традиції не зникають, а навпаки відроджуються і розвиваються. Саме на таких творчих людях, як вчитель гімназії Світлана Залуцька і її вихованці, продовжує жити народна культура.

Писанки-"рішельє" від Світлани Залуцької

Відомо чимало різновидів української писанки. Останнім часом став популярним так званий бісерний спосіб їх виготовлення. А ось Світлана Залуцька нещодавно демонструвала писанки, подібні до яких є лише у Чехії та Словаччині. Техніка їх виготовлення має назву «ришельє». Як зізнається сама майстриня, ще з шкільних років вона полюбляє вишивати, в’язати, виготовляти іграшки на ялинку, захоплюється фітодизайном, декором, виготовленням прикрас й утилітарних речей з використанням бісеру та напівкоштовного каміння (самоцвітів). А буквально рік-два тому в одному з журналів побачила статтю  про писанку-«ришельє» і вирішила: «Чому б і собі не спробувати».

- Для цього найкраще підходять качині та гусячі яйця, - розповідає пані Світлана, - вони більші та й шкарлупа товща.

Оглядаючи таку писанку, складається враження, що вона виготовлена з ажурної тканини абомережива.  Розмальовує свої шедеврики майстриня акриловими фарбами. А дірочки просвердлює шуруповертом чи так званим «буравчиком». Робота ця доволі копітка і вимагає неабиякого терпіння, а головне – часу. Тому на підготовку і саме  виготовлення одного яйця пані Світлана витрачає щонайменше тиждень.

- Дуже прикро буває, - розповідає майстриня, - коли виріб майже готовий, а «буравчик» не послухався моїх рук і дірочка вийшла не такою, як треба або тріснула шкарлупа -- тоді починаю усе заново.

Свої роботи Світлана Залуцька зазвичай дарує рідним, друзям, колегам по роботі. У  її доробкунемає схожих писанок – кожна з них неповторна. Пані Світлана радо ділиться досвідом і умінням зі своїми учнями. А нещодавно вона демонструвала майстер-клас на виставці писанок, що проходила в Закарпатському обласному музеї архітектури та побуту. На цей захід були запрошені й інші майстрині-писанкарки. Вони, зокрема, демонстрували керамічну, воскову та бісерну техніку писанкарства. Кожна з писанкарок ділилася власним досвідом з присутніми.  Високо оцінила усі роботи голова осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Людмила  Губаль.

Приємно, що розпис пасхальних яєць в Україні не лише не занепадає, а й активно розвивається. Саме завдяки таким майстриням, як ужгородська вчителька Світлана Залуцька, писанкарська справа має цікаве й оригінальне продовження. Сподіватимемося, що майстриня знайде підтримку не тільки серед своїх учнів і колег, але й серед широкого загалу громадськості.

Ольга Стефанець

Джерело: zak-umvs.gov.ua