Галина Малик: "Вік моїх читачів - від року до 102-х"

Наша закарпатська дитяча письменниця Галина Малик побувала у Харкові, де зустрілася зі своїми маленькими читачами Харківській обласній дитячій бібліотеці.  Під час зустрічі відбулась презентація першої книжки для айпадів, яка вийшла в Україні, і звичайно ж, традиційних паперових видань. Тепер казки Галини Малик зможуть читати мешканці всього світу. З цього приводу вона дала інтерв'ю інтернет-виданню "Справжня варта", яке й пропонуємо до вашої уваги.

Ви написали дуже багато дитячих книжок. А чи є щось у Вашому доробку для дорослих читачів?

– Є в мене і для дорослих книжки. Це і збірка сонетів «Мій срібний князю», і декілька антологій, які я укладала, зокрема, антологія поезії й антологія дитячої літератури Закарпаття 20 століття. Є переклади з болгарської. А все інше – то книжки для дітей – проза і поезія.

Від написання яких книжок Ви отримали найбільше задоволення?

– Ви знаєте, якби я не отримала бодай від одної книжки задоволення, я б її спалила й не видавала. Тобто задоволення – це не самоціль, а це та самодостатність, яку письменник відчуває щось творячи. Коли Ти щось робиш, то Ти відчуваєш себе потрібним, розумієте? І тому це не можна назвати задоволенням, це радше назвеш самодостатністю – Ти задоволений тим, що Ти це робиш.

У дитячих книжках надзвичайно важливу роль відіграє малюнок. І погортавши декілька сторінок в них часто можна побачити якогось потворного фіолетового бегемота, товстючого рожевого зайця тощо. Одні кажуть, що це чудова фантастика, а інші, що це потвори або звичайнісінькі недосконалі малюнки. Яке Ваше бачення цієї ситуації?

– Моє бачення таке, що жодна фантастика не повинна псувати дитині смак. Розумієте, тут не йдеться про фантастику чи не фантастику. Можна намалювати абсолютно казкову істоту, але вона буде естетична, намальована правильно з погляду художньої вартості, і це буде виховувати у дитини смак. А бездарні малюнки тільки псують дитячий смак.

Я книжковим ілюстраціям надаю дуже великого значення. Тому що у книжці для дітей 50% інформаційного навантаження має ілюстрація, і це дуже важливо, який художник і як її оформив.

То що б Ви порадили батькам у тому випадку, коли казка дуже гарна, а малюнки жахливі?

– Звичайно ж не купувати її. А також порадила б батькам не купувати і ті книжки, які мають слабкі літературні приводи. Зараз є дуже гарний загін дитячих українських письменників, серед яких – Сашко Ільченко, Леся Воронина, Сашко Дерманський, Іван Андрусяк, Сашко Гаврош, Зірка Вензетюк. І можна ще назвати дуже багато дитячих письменників, на яких батьки можуть спокійно орієнтуватися. Бачачи це ім’я, можна бути впевненим, що нічого неякісного ти не купиш.

Так само можна орієнтуватися і на видавництва. Є видавництва, які не видають неякісну літературу.

А які?

– В першу чергу «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», як не крути – це найкраще і найсильніше видавництво, «Видавництво старого Лева», «Теза», «Грані Т», «Книжковий хмарочос», «Махаон» і ще декілька видавництв, які здобули собі добре ім’я на теренах України.

То на який вік розрахована більша частина Ваших дитячих книжок?

– Від року до 102-х. Я намагаюся писати так, щоб там було декілька шарів. Книжку «Мандрівка лицаря Горчика» добре розуміють діти, а дорослі там знаходять якісь політичні алюзії тощо. І в «Абракадабрі» закладено ще один пласт, який зрозумілий тільки дорослому, бо там є такі персонажі, які пізнавані в нашому місті. Там є губернатор, якого всі пізнали, що це він. Пишу так, щоб було цікаво різним віковим категоріям.

Ви пишете дитячі казки з історичним ухилом?

– З історичним ухилом у мене, хіба що, фрагменти. У книзі «Злочинці з паралельного світу» у мене є така вставка, в якій описую трипільський період нашої культури. Головний герой Хроня шукає корені свого роду, потрапляє в розлом у часі, і там знаходить, що він таки українець, подільчанин. Тобто у трипільській культурі знайшов своє коріння.

Я не пишу суто історичних речей. Але без історії куди подінешся? Або «Мандрівка лицаря Горчика». Це така фантастична історія, але водночас там є історичні реалії, князівство і таке інше.

Зараз дуже часто кажуть, що діти не хочуть читати. Але є дуже багато сіл, в яких немає що читати, бо бібліотеки фактично не отримують нових книжок. Як Ви бачите вирішення цієї проблеми?

– Знаєте що, одним з виходів я вважаю і те, що регулярно робить наша Закарпатська облдержадміністрація. Вона кожного року виділяє певну суму письменникам на видання книжок, які розсилаються в усі бібліотеки області. Розумієте, якби так кожна область робила, то наші бібліотеки бодай щось би отримували.

От зараз у мене виходить «Вибране», на що мені теж виділили кошти, і ця книжка буде розіслана по всіх бібліотеках області. Єдине, що, звичайно, маленьким накладом – тисяча примірників. Але це така книжка на 400 сторінок, де будуть всі мої найбільші тексти. Я туди збираю й поезію, й прозу, й драматургію, й переклади. Людина зможе відкрити і подивитися те, що вона хоче.

Думаю, що це один з виходів. На жаль програма «Книжкова Україна» повністю себе дискредитувала.

Щоб Ви ще хотіли додати для читачів нашого сайту?

– Бажаю всім любити книжку, тому що книжка робить нас людьми. Вона нас, за великим рахунком, виховує.

Дуже дякую Вам за таку щиру розмову.

Жанна Титаренко, «Справжня варта»