Дитина і конфліктна ситуація: точка зору психолога

Конфліктні ситуації між батьками та дітьми, вчителем та учнем, між учнями іноді виходять з-під контролю учасників конфлікту і власними силами вирішити їх не вдається. У таких випадках допомога фахівця - психолога, психотерапевта - залишається єдиним виходом з ситуації. За допомогою звертається у більшості випадків, звісно, дорослий з проханням відкоригувати поведінку дитини.

У практиці надання психологічної та психотерапевтичної допомоги дітям частим є протиріччя: психолог чи психотерапевт розуміє необхідність змін саме соціальної ситуації розвитку дитини, а сім’я чи педколектив звертаються з запитом щодо можливостей змінити саму дитину.

Наприклад, запит на корекцію агресивності поведінки хлопців-підлітків. Для психотерапевта важливим є дослідження умов розвитку дитини в сім”ї, його актуальні соціальні зв’язки, основні моделі поведінки дорослих з ним, пережиті психотравми, інша значима інформація. Збір такого анамнезу часто передбачає долання певного опіру як батьків, так і вчителів, оскільки пов’язаний з розкриттям соціально непрестижної інформації про сім”ю чи колектив, в якому підліток навчається. Як правило, це алкоголізм одного з батьків, часті конфлікти між дорослими членами сім’ї, наявність жорстких форм виховання: емоційного відчуження дитини, часті фізичні покарання; відсутність сприятливої психологічної атмосфери в шкільному колективі, наявність міжособистісних конфліктів у підлітка з окремими вчителями-предметниками чи класним керівником, тощо.

Звичайно, можливості змін такого психопаталогізуючого впливу на підлітка передбачають об’єднання дорослих, прийняття ними частини своєї відповідальності за покращення ситуації, при  необхідності - корекції власного стилю поведінки, набуття більш адекватних форм взаємодії з підлітком, вирішення своїх внутрішньоособистісних конфліктів.

Ініціювання таких змін відбувається при контакті сім’ї з психологом чи психотерапевтом.

За нашими спостереженнями досягнута в ході консультацій словесна згода на корекцію поведінки дорослих, як правило, має декларативний характер. Втіленню реальних змін в життя перешкоджають

• висока загальна нестабільність ситуації в Україні,
• часто ненормований робочий час у батьків чи їх тривала відсутність в зв”язку з роботою за кордоном,
• вікові особливості (чим старша людина, тим складніше їй змінювати свої стереотипні способи взаємодії зі світом. Спостерігається як в сім”ях, коли ініціаторами звернень є бабусі, так і в педколективах, коли підліток конфліктує з вчителями передпенсійного і пенсійного віку),
• своєрідні уявлення про професійну діяльність психолога (спроби використовувати потенціал психолога лише для відновлення контролю за дитиною, досягнення певного рівня її слухняності замість аналізу відповідності ситуації потребам розвитку дитини)
• необхідність здійснювати батьківські чи педагогічні функції щодо дитини попри наявність синдрому емоційного вигорання чи інших психо-емоційних проблем.

З точки зору дитячої та юнацької психотерапії підтримка мотивації дорослих до особистісних змін, координація їх зусиль, спрямованих на покращення соціальної ситуації розвитку дитини – професійне завдання психотерапевта.

Дитина — дзеркало середовища. Тому психологи радять змінювати не дитину, а її середовище. За умов економічних та політичних змін людям важко забезпечити потребу дитини в любові, безпеці. Тоді як психологічний комфорт дитинства є запорукою того, що психологія дитини не буде ушкодженою. Фахівці закликають батьків звернути особливу увагу на психологічний аспект виховання і не відкладати консультацію з фаховим психотерапевтом.

Набагато краще присвятити час профілактиці психічних ускладнень, особливо у дітей. Фахові психологи стверджують, що діти можуть потребувати терапію коли вони: чогось бояться; кусають нігті; охочіше бавляться самі, ніж з друзями; кричать і не можуть спати; почуваються виснаженими і безрадісними; зловживають комп’ютером або телевізором; коли у них виникають головні болі або болі в животі; страждають захворюваннями верхніх дихальних шляхів; мають проблеми з харчуванням і травленням; розлади сну; страждають хронічними захворюваннями або алергіями; мають проблеми в грі або в навчанні. Терапевтичний супровід триває від півроку до трьох років, дитина отримує захист і підтримку і, граючись, випробовує можливі рішення проблем.

Вікторія Башкірєва, психолог-психотерапевт