Школа, де діти щасливі

Незалежні прогресивні школи, в яких діти почуваються щасливими. Вони існують - наприклад, в Швеції і США. Їх можна створити і в Україні.

Перед тим, якщо щось створювати чи перетворювати, важливо сформувати бачення – що ми хочемо отримати в результаті? На мою думку, Україні потрібні школи, в яких діти набувають потрібних у сучасному світі знань, компетенцій, а також – обов’язково! – почуваються при цьому щасливими.

Що має бути у школі, аби її учні були щасливі? Спробуймо пофантазувати. Можливо, в ній замість фізкультури мають бути тренування зі скейтбординга, BMX-велосипеда чи вуличного баскетболу?

А може, там раз на тиждень відбуваються концерти рок і хіп-хоп музики? А може, взагалі, там на уроках музики можна вчитися грати на бас-гітарі, створити із однокласниками рок-гурт та до кінця року вже записати перший альбом в професійній студії?

Ви можете не повірити, але такі школи існують. Правда, поки що не в Україні. Одну таку школу мені вдалося відвідати під час навчального візиту з групою молодих громадських лідерів України до Швеції.

Школа, яку ми відвідали, називається Fryshuset, і є своєрідним молодіжним центром, де шкільна програма є лише однією з частин. Установа розташована у периферійному районі Стокгольма у двох великих приміщеннях, що колись були фабрикою та складами. Філософія цього закладу базується на переконанні, що "заохочення, впевненість, відповідальність і розуміння є необхідними для того, аби молоді люди могли розвинути свої вроджені таланти  і знайти свій шлях у суспільстві" (цитата з сайту школи).

Це є старша школа, зорієнтована переважно на "складну" молодь – дітей іммігрантів, підлітків з кримінальними схильностями, або, що називається, з "неблагополучних сімей". Молодіжний центр і понад 50 його клубів, секцій і спортивних команд відкриті не лише для учнів школи, а для всіх охочих, хоча здебільшого їх відвідують діти, які живуть десь неподалік.

Безліч речей відрізняють цей молодіжний заклад від українських реалій. Одна з них - це те, що він не належить ані державі, ані місцевій владі.  Молодіжний центр та школа адмініструються громадською організацією. Це дає привілеї – такі як свобода дій, однак і певні обмеження, наприклад, потреба весь час знаходити кошти на свою операційну діяльність і нові програми.

Освітні послуги школи, яка входить до молодіжного центру, мають відповідати державним стандартам, і випускники школи здають державні тести.

За надання цих послуг організація одержує від держави оплату – приблизно ту саму суму, яку би держава витрачала на утримання звичайної школи аналогічного розміру. Однак уряд практично не втручається в шкільну програму: вчителі і адміністрація самі вирішують, які предмети пропонувати учням (крім набору обов’язкових, який все-таки встановлений урядом), якими навчальними матеріалами і методиками користуватися, скільки часу приділяти якій дисципліні. А учні мають широчезний вибір предметів на кожен смак, зокрема спортивних і творчих.

Як працює ця "академічна свобода" на рівні школи, ми побачили під час екскурсії комплексом Fryshuset, коли стали свідками уроку зі скейтбордингу. Це "фізвиховання" проходить в величезному критому скейт-парку, а вчителя тяжко відрізнити від учнів – це худорлявий молодий чоловік в старих джинсах, футболці і білому шоломі. Як нам сказали, він чемпіон Швеції і призер міжнародних змагань зі сноубордингу. Не треба й казати, що учні йдуть на таку фізкультуру, як на свято!

 Школа пропонує дітям те, що вони люблять, досягаючи декількох цілей.

По-перше, діти розвивають свої таланти, здобувають впевненість і самоствердження.

По-друге, навантаження математикою та історією дається легше, коли воно чергується з чимось емоційним і захопливим, що підліток любить всім серцем і що шанується його друзями і сусідами по вулиці.

Ну і по-третє, школа намагається ставити предмети за вибором, такі як скейтборд чи бас-гітара, першими уроками в розкладі - таким чином діти ретельно ставлять будильник, майже ніколи не просипають, і від самого ранку йдуть до школи з радістю.

На другий урок, наприклад з шведської мови, діти приходять вже бадьорі і заряджені енергією, готові працювати і сприймати новий матеріал. Чим не школа мрії?

Слід зауважити, що подібна модель існує не тільки в Швеції. В США стають дедалі популярнішими так звані "статутні школи" (charter schools) – це недержавні школи, що діють в межах урядових стандартів, але мають значний ступінь свободи застосовувати інноваційні освітні підходи, вводити додаткові предмети, без затримок звільняти і наймати вчителів. Ці школи адмініструються або громадськими організаціями, або навіть комерційними компаніями, при цьому фінансується державою і є об’єктом ретельного моніторингу та аудиту.

Такі незалежні школи значно активніші в пошуку додаткового фінансування, в запрошенні провідних фахівців, в запозиченні передового досвіду. В результаті, держава витрачає ті самі кошти з розрахунку на одного учня, що і у звичайній публічній школі, отримуючи значно вищу якість освіти і задоволеність школярів та їхніх батьків.

Виникає питання – чи можливо в Україні застосувати якісь із цих логічних і правильних підходів? Мені здається, що не просто можливо, а вкрай потрібно, і зараз як ніколи зручний час для цього.

На мою думку, Україні слід вивчити практики "статутних шкіл" та спробувати втілити якийсь пілотний проект. Скажімо, обрати по одній школі в кожному місті (можна взяти найгіршу) і запропонувати активним представникам громади – в першу чергу, самим батькам школярів – самоорганізуватися і спробувати створити школу, в якій їхні діти будуть щасливі.

Школа була би незалежною, сама наймала і звільняла вчителів, обирала методики викладання, підручники, програми. А держава витрачала би на неї стільки ж коштів, як витрачала і до того.

Додаткові кошти школа має шукати сама, однак не має права збирати платню за навчання. Швеція, Євросоюз, США цілком можуть надати під такий проект свої ресурси – фахівців, методики, тренінги, можливо, навіть кошти.

Якщо пілотний проект буде успішним – а це можна науково виміряти за безліччю параметрів -  можна було б поширювати цей підхід на інші школи, інші міста і області, створюючи альтернативу стандартним "міносвітівським" закладам.

Віктор Загреба, громадський активіст, Івано-Франківськ

Джерело: life.pravda.com.ua