По мотивам вчорашнього поста і сьогоднішнього дня :)))

Дякую за зустріч, мене дуже надихнуло все, що там відбувалося

Ну і продовжу трохи попередній свій пост - маю підходящий настрій

Цього разу трохи про звязок поколінь і передачу досвіду.

Раніше, коли звязки між членами сім'ї були значно міцнішими, а сім'ї жили ближче і були значно більшими, питання як ростити дітей виникало рідше - адже навколо була купа мам, які довго годували, ходили вагітні і народжували вдома, не відривалися від сім'ї, щоб заробляти гроші. Багато що змінила конвенційна медицина, а ще більше - економічні й політичні зміни. Вони потягнули за собою зміну місця проживання, розрив чи послаблення родинних звязків, ну і розрив "преемственности поколений".

Крім того, конвенційна медицина повністю перебрала на себе відповідальність за "обслуговування" тіла і його потреб. Але у звязку з підходом до тіла як до механізму, медики випустили з уваги важливий момент - звязок тіла і психіки. Не буду тут аналізувати чому так сталося, бо то тема великого дослідження. Маю певні гіпотези, але поки вони на стадії формулювання.

Зараз про звязок тіла і психіки. Якщо без екскурсу в історію, просто констатувати факти - в нас дуже слабкий звязок з нашими емоціями і почуттями. І не набагато кращий - з тілом. Так є. Зате в нас дуже багато знань. Нас наповнювали і наповнюють інформацією всі кому не лінь - батьки, вчителі, ЗМІ, производители всегочегоугодно (самоголучшегодлявашегоребенка) (дякую, Лена :)). І цими знаннями ми намагаємося заповнити ті місця, які мали би заповнюватися відчуттями і почуттями. Тільки от яка біда - це безрезультатно, тому що це все одно, що наповнювати тарілку одягом - вона ніби повна, а їсти це неможливо.

У стосунках важливі почуття. У стосунках з дитиною - тим більше. А якщо ми не розуміємо, що відчуваємо ми - нам майже неможливо вловити, що відчуває дитина. Повертаючись до сьогоднішньої зустрічі - деяким людям важко повірити в те, що в дитини є почуття, бо про свої почуття вони вже не пам'ятають і не думають. Дуже часто це занадто болісно для цих людей - відчувати, це ниточки, які ведуть до дитячих травм.

У маленьких діток звязок між тілом і психікою дуже міцний, деякі почуття вони можуть переживати як біль, а фізичний біль моментально викликає почуття. Разом з тим, поспостерігайте, як радіють маленькі діти - вони це роблять всім тілом! І якщо не підтримувати їхнє вміння відчувати емоції - то вони поступово будуть блокуватися, а разом з ними буде поступово втрачатися відчуття свого тіла. Але при цьому ні одне ні інше нікуди не дінуться - просто не буде допускатися в свідомість.

Результат - відомі багатьом мігрені, понижений чи підвищений тиск, панічні атаки ну і ще купа  інших психосоматичних розладів.

Що ж робити? Ну по-перше, посилати фпень тих, хто не готовий вислухати і підтримати. Навряд чи вам потрібне протистояння, особливо коли ви у вразливій позиції, відчуваєте невпевненість.

По-друге - туди ж посилати тих, чиї цінності сильно відрізняються від ваших - навряд чи вам буде корисна думка протилежного табора.

Вчитися відчувати і дозволяти це робити дітям, навіть якщо це сльози чи капризи. Підтримувати себе і своїх дітей, давати можливість виходу емоціям на маминих руках, навіть якщо це злість на маму.

Гарний маркер того, що ви спілкуєтеся з потрібною людиною - те, що вам поступово стає спокійніше, що знижується тривожність, приходить розуміння ситуації, підкріплене відчуттям правильності. Пр цьому можна звернути увагу на те, чи компетентнішими ви стаєте в ситуації, чи навпаки - більше покладаєтесь на компетентність інших. Тому що це підводний камінь - що буде, якщо цих інших не буде в потрібний момент - чи зможете ви самі справитися з ситуацією, чи будете ви розуміти зсередини, а не просто виконувати чиїсь вказівки.

І найголовніше - слухати себе! Якщо я починаю кричати на дітей - чому? Я втомлена, чи в мене нема можливості побути самій, чи я щось не досказала комусь, а тепер мені це заважає... Варіантів море, тільки треба навчитися їх бачити.

Ну і вчитися відчувати своє тіло. Гарні способи - йога, танці, танцювально-рухова терапія, деякі види спорту, різні жіночі практики.

Можливо, трохи заскладно вийшло і не з усіх боків, але поки хай так. Готова на цю тему поспілкуватися, відповісти на питання