По мотивам статті

Стаття, яка наштовхнула мене на створення цього запису тут:

http://ditvora.com.ua/neslukhnyani-diti-nechemni-dorosli

Коли жінка вагітніє вперше - на неї звалюється купа інформації про те, як вона повинна себе поводити, що повинна їсти, які аналізи повинна здавати і ще купа повинностей. Зверніть увагу на корінь слова - ага, знайома більшості мам ВИНА.

Разом з тим, підтримати жінку емоційно в цей час майже нікому -  чоловіки багато працюють, бо ж вони теж повинні - нагодувати, забезпечити, і так далі.

Для чого це все - щоб відповідати "високим стандартам", щоб бути "хорошими батьками" і ще купі умовностей. І контролери тут - і гінеколог і після народження дитини педіатр і батьки з  обох боків і "соціум" - подружки, колеги по роботі, дальні родичі. І з цим усім батьки (більше, як правило, мама, але й батько теж) лишаються один на один. Не дивно, що почуття вини міцнішає день від дня, що в молодих батьків з'являється купа сумнівів - а чи все нормально. Тим більше, що всі навколо знаходять відхилення від "норми" - ах, у вас плід не так лежить і аналізи не дуже добрі, ах у вас дитинка набирає мало, ах, ну дай же йому соску - ми тобі давали - і нічого, виросла, відучай вже дитину від груді, бо вона до школи так буде їсти...

Список продовжуйте самі - впевнена, він буде величезним. Я сама зтикалася з таким пресингом, і знаю як важко йти проти думки більшості.

І куди ж батьки дівають те напруження, яке в них виникає? Батько може втікати в роботу, мама смикається між різними полюсами - одні кажуть одне, інші - інше, в результаті вибирає, приміром, думку одного "авторитета" і слухає тільки його. Це може бути педіатр, або журнали зі статтями, Комаровський який-небудь... Тобто перекладає відповідальність на когось більшого, а сама займає позицію дитячу - як "авторитет" сказав, так і роблю...

І в цьому процесі сім'я втрачає головне - зв'язок між собою, вміння чути і відчувати одне одного. І якщо батьки ще можуть побачити, що щось іде не так, то в них є шанс. Якщо ж вони під цим пресингом не можуть навіть зрозуміти що з ними відбувається - це починає відбиватися на стосунках з дітьми.

Я чудово розумію тих батьків, які зляться на різних "психолухів", коли ті роздають їм поради - бо ці поради, навіть якщо доходять до мозку, не доходять до серця, а тому не працюють. Бо ці поради - не про почуття, а про знання.

І що ж із цим робити? Чесно кажучи, не знаю. Я ходжу на психотерапію і заново вчуся відчувати. Хтось починає займатися йогою, жіночими практиками, шукає коло, в якому можна бути собою.

Можливо, є ще варіанти.

Про статтю - там усе ніби правильно, але в мене як мами вона викликає агресію - а це значить, що автор зачепив почуття вини, не давши жодної можливості з нею справитися. Тому що стаття - про поведінку, а не про стосунки, не про те, як зміцнювати почуття прив'язаності й контакту, в ній мало про причини того, чому батькам важко давати дітям увагу, чому в них нема енергії на спілкування.

От якось так... 

Коментарі
Зображення користувача bigmir81.
bigmir81

13/06/2012

Це точно. Я з першою вагітністю, так переживала, чи все добре, як я справлюся... І молока мало було, і мала поночам плакала, з чоловіком сварилися. А з другою вагітністю - на все та всіх плюнула. В мене діти - вони важливіші, і як в рекламі - нехай весь світ почекає! Це моя сім'я - і ніхто сюди не може залізти з своїми порадами. І жити стало набагато легше. А то вже настільки нервова та психована була, що сама себе інколи боялася. Smile

Зображення користувача Maryann.
Maryann

13/06/2012

Отож ж бо, Наталко Smile Саме тому й опублікували статтю - щоб задуматися, а чи не забагато вимагається від батьків. Адже мами, наприклад, це люди, які є не тільки МАМАМИ. Вони є ще жінками, колегами на роботі, дочками своїх батьків і т.д. Тобто жінці (які і чоловікові - татові)  потрібно справлятися ще з купою інших обовязків, без яких вони просто не забезпечать існування дитини. 

Отут і виникає питання про роль суспільства у всьому цьому - від жінок вимагається (очікується) бути чудовою хазяйкою, прекрасною мамою, люблячою та уважною дружиною, відповідальним працівником, турботливою донькою, "сногсшибательною" жінкою і т.д. І з цим всім треба впоратися за 24 години в день. Це просто нереально. Завжди з цього переліку щось буде шкультигати. І кожна з нас обирає, що саме... Тобто що є головним для неї у житті.

Зображення користувача Наталка_Касим.
Наталка_Касим

15/06/2012

Стаття була спусковим гачком, потрапила мені на очі в "підходящий" момент Smile

А перед тим були дві важливі розмови з двома прекрасними жінками на одну й ту ж тему - про тиск суспільства на мам.

Тому так трохи емоційно вийшло - але як я бачу - попало в точку не одній мені Smile 

Зображення користувача murrr-mjaw.
murrr-mjaw

14/06/2012

Хм, заставила задуматься...

Что же тогда самое важное то? 

Зображення користувача Наталка_Касим.
Наталка_Касим

15/06/2012

А що для тебе найважливіше?

Чого ти хочеш у підсумку? Якою ти хочеш бути, якою ти хочеш щоб була твоя сім'я?

Позадавай собі питання - і отримаєш відповіді Smile 

Зображення користувача milkyfairy.
milkyfairy

14/06/2012

Наташа, ты, как всегда, в самый корень смотришь...

У меня такое мнение, что если кому-то внушить чувство вины, то этим человеком становится очень легко манипулировать, и возможно, в этом тоже причина того, что родители (особенно мама) становятся всем чего-то должны. А в современных условиях еще к этому прессу присоединились производители всегочегоугодно (самоголучшегодлявашегоребенка). Бедные родители не успевают выполнить все ритуалы, которыми окружили жизнь с ребенком, особенно с младенцем, и уже не остается места и душевных сил на формирование здоровых отношений, просто душевности...

Зображення користувача Наталка_Касим.
Наталка_Касим

15/06/2012

Ага, я про це ж. Якось у мене зараз такий період, коли я переосмислюю звязки між людьми, переглядаю те, що відбувається в тріаді мама-тато-дитина.

Але то на цілий окремий пост Smile 

Додати відповідь