Міжнародний день дурня

Звичай обманювати 1 квітня існує в багатьох країнах світу. І хоча цей день не внесено в жоден календар знаменних дат, його цілком можна вважати міжнародним. Навіть християнська церква (1 квітня зазвичай припадає на час Великого посту), попри легковажність цього свята, ставиться до нього поблажливо чи принаймні терпимо. Понад те, за часів «застою» радянська влада дивилася на першоквітневі веселощі своїх громадян крізь пальці. Коли в 1970-ті роки в Одесі було заборонено офіційно відзначати «Гуморину», кадебісти не застосовували жодних заходів до ентузіастів, котрі самовільно влаштовували на вулицях першоквітневий карнавал, а адміністрація ВНЗ не карала студентів, які, замість академічних аудиторій, надавали перевагу «Гуморині».

Початок першоквітневих традицій, подібно до багатьох інших, губиться в сивій давнині. На Сході і в Європі цей день був частиною язичницького свята. Нині ж перше квітня є приводом до невичерпних забав і жартів, часто доволі глузливих.

Походженням своїм це нетривіальне свято зобов’язане Сходу. Деякі дослідники пов’язують першоквітневий звичай з індійським святом Голака. Шанувальники бога Шиви в ці дні влаштовували різні ігри, які супроводжувалися всілякими, не завжди зовсім безневинними, обманами.

 У прадавніх римлян 1 квітня присвячувалося божеству Сміху і було народним святом. Сміялися, жартували, вигадували різні обмани й небилиці, перевдягалися й наряджалися з метою надурити когось. У Польщі й Литві це свято відоме під назвою Primaprilis, що прямо натякає на його римське походження.

Інша версія пов’язує це свято з Воскресінням Христовим. Прадавні іудеї, боячись воскресіння Спасителя, пустили поголос, що цього ніколи не станеться, хіба тільки тіло Його викрадуть учні. Коли ж божественне воскресіння відбулося, послідовники Христа скрізь виголошували: «Христос воскрес!». Ті, хто не вірив, відповідали: «Неправда!». А оскільки воскресіння Христове сталося 1 квітня, то перше число цього місяця зробилося згодом днем глузування з невіруючих. У ХІХ столітті у Франції, а також у деяких містах Німеччини, казали: «Посилати від Пілата до Ірода». Тобто коли справа у всьому чиста й правдива, доводилося відправляти її знову до суду, аби зняти з себе наклеп.

Також є версія виникнення Дня сміху, пов’язана з переходом на Григоріанський календар, запроваджений Папою Римським Григорієм ХІІІ 1582 року. Новий рік у Середні віки відзначався не 1 січня, а наприкінці березня. Тому Новорічний тиждень розпочинався 25 березня й закінчувався 1 квітня. Після календарної реформи багато неосвічених громадян продовжувало відзначати Новий рік по-старому, чим викликали глузування «просунутих» сучасників. Нібито саме так з’явилися перші жертви першоквітневих розіграшів.

Згодом свято 1 квітня втратило свою релігійну основу і стало потішним… У Європі непевну квітневу погоду звикли традиційно порівнювати з мінливістю жінок. У деяких народів ошуканого цього дня не надто чемно називали дурнем. В англійців, шотландців, данців, шведів, норвежців і німців 1 квітня так і називають — День усіх дурнів (англійською all fools day).

Якщо англійці відзначають це свято лише до полудня, то їхні північні сусіди шотландці «відриваються» в День дурня цілі дві доби. Першого дня в них, як у всіх народів, — стандартні жарти й розіграші. А от другий день, прозваний Tail Day (День хвоста), повністю присвячується людській «п’ятій точці». Цього дня спритні жителі Шотландії дарують одне одному картинки з написами «Дай мені копняка», при цьому не забуваючи підкласти співрозмовникові на стілець кнопку чи іграшку, яка видає відомий специфічний звук.

У Франції квітневий жарт називають «Квітневою рибою» (Рoisson d’avril). Ця назва відома з 1509 року. Перша письмова згадка про першоквітневі жарти датується 1686 роком, коли англійський письменник Джон Обрі згадав у своїх творах Fools Holiday (Свято дурнів).

У німців здавна існує звичай цього дня посилати когось зі знайомих чи рідних (зазвичай малолітніх) для того, щоб попросити принести щось таке, чого не можна отримати чи видати. Це в них називається in den April schicken (відіслати у квітні), а жертв такої дурості німці називають Aprilnarr (квітневий дурень). Чехи й словаки теж уживають висловлювання: poslati koho z Aprilem.

В Україну звичай дурити першого квітня прийшов, мабуть, з емігрантами з Європи на початку Нового часу. У Російській імперії квітневий обман уперше згадується в «Деяниях Петра» (М., 1837 р.). У книзі йдеться про те, як 1700 року в Москві якийсь утримувач німецьких комедіантів всенародно оголосив, що під час вистави він влізе у звичайну пляшку. Наївні городяни юрбами посунули дивитися на заморську дивину. Чекали довго й нетерпляче, відпускаючи різні жарти на адресу хитромудрого фіґляра. Коли ж цікавість витріщак досягла вищої точки напруги, відкрилася завіса, і на освітленій вогнями сцені глядачі побачили пляшку з написом: «Квітня перше число». На виставі нібито був присутній цар, який, хоча й був незадоволений жартом, «не виказуючи гніву, сказав із усмішкою: „Ось вільність акторів“. З легкої руки цього німця, першоквітневі забави поширилися на неосяжних просторах імперії.

На перше квітня не виголошують урочистих промов, не дарують цінних подарунків і не влаштовують нудних застіль. Цього дня панують сміх, жарт, розіграш і доброта. Тому не ображайтеся, якщо вас пошили в дурні, бо ще в ХIX столітті німецький публіцист Карл Людвіг Берн сказав, що «кожна людина має право бути дурнем, але й правом треба користуватися з певною поміркованістю», адже «гумор — не дар ума, це дар серця, сама доброчесність, яка випромінюється з багато обдарованого серця, якщо йому не дозволено слідувати за своїми спонуками». Проте не забувайте: «Якщо людина вас обманула, вона — шахрай, але якщо вона обманула вас двічі — ви дурень!». А з шанованим французьким письменником Проспером Меріме сперечатися, мабуть, не варто. 

Володимир Олійник, «Дзеркало тижня. Україна» №12