Ми з чоловіком разом уже 6-тий рік. Одружилися лише 1.5 роки тому. До того жили цивільним шлюбом. У мене багато знайомих теж уже декілька років живуть разом але ще не узаконили свої стосунки....
А ви як до цього відноситесь?
Ми з чоловіком разом уже 6-тий рік. Одружилися лише 1.5 роки тому. До того жили цивільним шлюбом. У мене багато знайомих теж уже декілька років живуть разом але ще не узаконили свої стосунки....
А ви як до цього відноситесь?
Абсолютно нормально. Хоча ми одружилися й почали жити разом одночасно, я розумію, що є пари, яким так підходить краще. Багато хто з моїх знайомих вважає таку практику "пробним шлюбом", щоб звикнути одне до одного.
у наш час це нормально. То у девяностих, коли я виходила заміж було ще не так поширено,але тепер... Тоді мої батьки би мене не зрозуміли якби я жила у громадянському шлюбі, а зараз батьки продвинутіші стали. Вважаю,якщо двоє людей люблять одне одного, то це не залежить від штампу у паспорті
Правда,
Я теж вважаю це нармально, але якщо чоловік і жінка ставляться до цого серйозно. В мене є знайомий який жив у цивільному шлубі разів 5 і з різними жінками (йому цього року 31 рік), і кожного разу відносився не серйозно. Зараз в нього навіть донька народилась, а він досі не хоче одружуватись ( ще не нагулявся).
Як на мене, то цивільний шлюб - це нормально, але при одній умові (вона, власне, важлива в будь-якому випадку) - бути чесними перед самими собою перш за все - мене це влаштовує, чи ні? Без виправдань партнера і себе - просто так чи ні. А вже далі питання, чому, але головне - бути з собою чесними.
А тоді вже і з партнером можна поговорити, чому для нього це важливо.
Всяке буває, тут важливопросто свідомо вибирати, а не тому, що "так сталося", оскільки люди можуть купу років прожити в ілюзіях, а тоді як настане реальність - будуть питання за що і чому, от тільки задавати їх буде трохи запізно.
Повторюся, це важливо не тільки у випадку цивільного шлюбу, в будь-яких стосунках це важлива складова.
Живем с мужем в т.н. гражданском браке уже два года. Как-то мы все ленимся не то, чтобы свадьбу организовать, а даже в загс пойти. ТО есть я ему говорю, что вот надо бы, намекаю, а он и не сопротивляется, но никто так никуда и не идет. А еще у нас годовалая дочь, и бременность и рождение и первые сложные месяцы ухаживания за ребенком - все это отодвинуло заботы о свадьбе немного на второй план. Но я очень надеюсь, что мы устроим все-таки приятный праздник для себя и друзей. Просто расписываться, как это делают некоторые, мне не хочется. пусть это не будет пышная громкая свадьба, но хочется пращздника для души и чтобы этот день был особенным.
Жила в ЦШ колись, вважала це нормою, єдине, що батькам це не подобалось. За останні пару років мої погляди змінились: вважаю це не правильним, це гріх з точки зору християнства. Це щастя, що ми зараз одружені. Обіцянка бути разом завжди, обов"язки відносно один одного та дітей є дуже важливими. І справа не у формальностях чи білій сукні, справа в довірі один одному
Повністю погоджуюсь. Я згідна, що так краще. Ми з чоловіком разом почали жити тільки після одруження (християнського). І абсолютно не шкодую, а навіть навпаки. Я впевнена, що Господь нам допомагає у всіх труднощах. І так живуть всі наші друзі.
Мужчинам легче в гражданском браке. Женщине нужна уверенность в завтрашнем дне и событие - свадьба. Если даже не говорят, то где-то в глубине души так думают. И это нормально - она же думает уже о детях, которым нужен отец и защита не только физическая, но и защита закона.
Вот очень хорошо про защиту закона. Моральные и психологические аспекты - личное дело каждого, и в 20 лет при отсутствии детей гражданский брак - это нормально, если этого хотят оба партнера. Но несколько попозже, а еще если рождаются дети - лучше все-таки пройтись в ЗАГс и "узаконить" отношения. Это будет просто честно по отношению друг к другу и детям. Иначе женщина и мужчина не являются для государства членами одной семьи, и соответственно никаких прав, данных мужу и жене не имеют.
Абсолютно спокійно сприймаю такі відносини.
Сторінки