Фатальні помилки дітей, які допомагають зловмисникам їх викрадати

Друзі, сьогодні ми продовжуємо цикл статей, присвячених безпеці наших дітей і піднімемо, здається, не надто популярну в нашій області, але насправді дуже важливу тему, а саме тему викрадення дітей.

З оперативних зведень та новин ми не раз чули, як викрадених дітей експлуатують у вуличній торгівлі, у якості жебраків або задля надання сексуальних послуг, вимагають викуп у батьків, а найчастіше - просто викрадають з метою знущання над ними. Викрадені діти позбавлені захисту і допомоги зовні, дуже часто вони  якщо не гинуть від рук зловмисників, то доживають віку на вулиці безпритульними, а нікому з дорослих нема до них діла. 

Найчастіше жертвами зловмисників стають діти дошкільного віку, які не в змозі чинити опір викрадачам та чітко пояснити, хто вони, звідки і де їхні батьки. А великі міста, промислові центри, популярні торгово-розважальні центри - це дуже сприятливе середовище для процвітання кіднепінгу. 

На жаль, статистика, зібрана за 2014-2015 роки, свідчить про те, що величезна кількість дітей дошкільного і шкільного віку не має чіткого уявлення, як виглядає зловмисник, не готова йому протистояти і не може пояснити, чому не можна спілкуватися, а тим більше йти, з незнайомцями.

• 9 з 10  опитаних дітей віком 7-10 років не можуть назвати напам'ять телефонні номери власних батьків чи опікунів. Поставте собі питання: як діятиме Ваш малюк, опинившись на вулиці один без телефона, планшета чи будь-якого іншого засобу зв'язку з вами? Як він діятиме? Чи знає, куди можна звернутися по допомогу і як дістатися додому самотужки?
• 19 з 20 дітей шкільного віку проведуть "хорошу тьотю" до сусіднього магазину, автобусної зупинки чи аптеки. 
• 19 з 20 дітей шкільного віку готові допомогти літньому дядькові піднести до автомобіля важкі сумки, валізи, кошенят чи цуценят. В той же час 10 з 10 учнів молодших класів називають "літніми" людей приблизно 50 років, а першокласники - навіть 40-річних. А літнім, як вони знають, «слід допомагати».
• 19 з 20 учнів перших-других класів та близько половини дітей 10-14 років переконані, що з легкістю впізнають зловмисника на вулиці (перераховують ознаки: в темній одежі, страшний, маскується, «дивно роздивляється», носить великі сумки, веде себе незвично, зловіще і награно всміхається, пропонує цукерки, 30-35 років, схожий на безпритульного чи персонажа кримінальних фільмів чи бойовиків).
• Не менше половини опитаних дітей в разі небезпеки кинеться до під'їзду, у чужий двір чи будь-яке місце «де можна заховатися».
• Майже всі діти думають, що можна довіряти «всім знайомим дорослим», а саме сусідам, колегам, друзям батьків та батькам друзів, водіям автобуса, продавцям з магазину, що по сусідству, -  загалом всім тим, кого просто десь колись бачили.
• 19 з 20 дітей шкільного віку готові безвідмовно піти з тою людиною, котра звернеться до них по імені.
• 19 з 20 дітей шкільного та дошкільного віку будуть соромитися гучно закричати «Допоможіть! Рятуйте! Я не знаю цієї людини! » у разі небезпеки чи коли хтось незнайомий схопить їх за руку і спробує кудись відвести.

І це лише найбільш разючі дані невтішної статистики!

Але найважливіше ось що: ми самі формуємо у наших дітей розуміння небезпеки такими словами як "підозрілий" чи "підозріло". В той час справжній зловмисник, котрий становить загрозу для дитини - аж ніяк не підозрілий. Він - якраз що найменш підозрілий з усіх оточуючих, непримітний і зовсім не привертає до себе уваги. Дуже часто ним можуть виявитися солідний, приємний і охайно одягнений мужчина, усміхнена жінка чи приємний з виду дідусь. А найголовніше для усвідомлення те, що зловмисник не хапатиме за руку і не тягтиме дитину силоміць у безлюдне місце. У 99% випадків дитина із власної волі піде з ним, бо довірливо повелася на якусь цікаву пропозицію чи повірила у нехитру легенду, чому батьки просили піти з незнайомцем. 

Пояснюйте дітям, що насправді "підозрілі" зловмисники бувають лише в книжках та кінофільмах.

Діти мають довіряти лише членам сім'ї, вчителям, вихователям, близьким родичам та друзям сім'ї і все! Краще не повірити знайомому, ніж довіритися чужому. Все, що не є безпечним, є небезпечним!

Вчіть дітей, що чужі люди за вашої відсутності не повинні наближатися до них, пропонувати їм гостинці, зайву допомогу, подивитися разом на кошенят чи намагатися просто поспілкуватися. І, до того часу, доки ви не привчите їх без роздумів відповідати всім чужим "Ми не знайомі, я не стану з вами говорити", ви не зможете бути певні, що загрози нема. Ваші діти так і думатимуть, що зловмисник завжди в масці та обов'язково з пістолетом. Не вірте, що біда може трапитися будь з ким, лиш не з вами. Попереджений - значить, озброєний!

Поясніть дітям, що у переважній більшості випадків дорослій людині від дитини нічого не потрібно, особливо фізична допомога, і не існує абсолютно безкорисливих людей, які готові віддати солодощі комусь просто так. Наведіть для прикладу "типові" фрази, якими послуговуються зловмисники:

• - Агов, дівчинко, там кошенята без мами в коробці сидять, такі милі! Ходімо разом подивимося, може, забереш собі одного.
• - Привіт, діти! У мене в квартирі живе справжній їжачок, ходіть зі мною, я вам дозволю погратися з ним.
• - Ти любиш солодощі? Бо у мене вдома якраз після гостювання племінничків залишився повний холодильник морозива, я його не люблю, тож прийдеться хіба викинути, але, якщо ти хочеш, віддам все тобі! Йдемо?
• - Агов, хлопчику, - гукає незнайомець з автомобіля, - як проїхати на вулицю Шевченка? Я вже годину блукаю по місту і не можу знайти, може, сядеш до мене в машину і покажеш мені? А я тобі за то шоколадку куплю, покатаю і назад відразу привезу!
• - Дівчинко, як тебе звуть? - Ну, Віка, а що? - Ну нарешті я тебе знайшов! Давно тебе шукаю, я друг твоїх батьків і сусідів ваших знаю. Твоїй мамі стало погано і мене попросили знайти тебе і відвезти у лікарню до мами! Сідай швиденько, не можна втрачати ні хвилини!

На жаль, ефективність подібних прийомів грунтується на типовій властивості дитячої психології - довіряти старшим, а у випадку стресових ситуацій - більше керуватися емоціями, ніж намагатися мислити логічно і згадувати батьківські настанови.

Яскравий одяг, телефон з можливістю визначення місця знаходження дитини через супутник та інші методи нагляду за дитиною - вони, звісно, корисні, але аж ніяк не гарантія того, що з дитиною нічого не трапиться. У кращому випадку вони можуть допомогти відшукати дитину, але на це піде час, який у таких ситуаціях - на вагу золота. 

Пам'ятайте, що не існує навіть у найтехнологічнішому світі надійнішого засобу перестороги, ніж банальні інформування дитини, виховна робота та розповіді про можливі загрози!

Наостанок, звертаємось до вас, шановні батьки!

Зрозумійте, що епідемію викрадення дітей неможливо побороти без вашої свідомої участі. Правоохоронні органи вступають в дію лише тоді, коли нещастя вже трапилося, а його завжди простіше попередити, ніж виправити. Прислухайтеся до своїх дітей, розповідайте їм про небезпеки, які чатують на них у реальному житті і вчіть робити висновки самостійно, адже ви далеко не завжди зможете бути поруч. Не бійтеся зайвий раз нагадати телефони екстренних служб і перепитати, чи знають вони, до кого звернутися у разі біди. Поясніть, що нема нічого страшного в тому, що вони попросять про допомогу оточуючих. Безпека - понад усе.

П.С. Кримінальний кодекс України в ч. 2 ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення малолітнього) передбачає покарання винного у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк! Вдумайтеся в цю цифру! Батьки, а ви вірите, що після відбуття терміну покарання злочинець виправиться і не становитиме загрозу для ваших чи інших дітей?..