Дитяча література Закарпаття минулого століття

Дитяча література Закарпаття минулого століття яскравіє іменами Марійки Підгірянки, Степана Жупанина, Володимира Ладижця та інших чудових письменників нашого краю. Згадаємо їх у нашому короткому нарисі.

Марія Омелянівна Домбровська (Ленерт), відома в літературі як Марійка Підгірянка, народилася 29 березня 1881 року, в с. Білі Ослави, що на Прикарпатті, у сім’ї лісничого.

До одинадцяти років Марійка жила у свого дідуся Миколи Волошина в с. Зарічеві. Дідусь навчив її читати і писати.  У 13 років вона склала першого віршика, який прочитала над домовиною приятельки, вразивши усіх своїм талантом…

Юна поетеса самостійно опановує навчальну програму і в липні 1896 року, у Коломиї, екстерном складає іспит за восьмикласну жіночу гімназію, а в червні 1900 року у Львові (теж екстерном) складає іспити за учительську семінарію і одержує атестат народної учительки. Марія Ленерт почала працювати у рідному селі. З того часу понад сорок років вчителювала у різних школах Галичини та на Закарпатті. Потім, на знак палкої любові до отчого краю й карпатських малят, вона прибрала собі поетичне ім’я – Марійка Підгірянка.

Марійка Підгірянка була учасницею віча українського вчительства Галичини та Буковини, що відбулося влітку 1904 року. У 1908 р. з допомогою І. Франка вийшла в світ її перша поетична збірка «Відгуки душі».

Як і літературною роботою, так і педагогічною діяльністю вона намагається сприяти піднесенню освіти та культури у рідному краї. У своєму покликанні користувалася багатими надбаннями, оскільки володіла, окрім української мови, російською, німецькою, польською та чеською мовами, читала й по-грецьки, латинню та на італійській мові. До того ж мала талант майстра художнього слова, який щедро віддавала дітям. Поетеса внесла певний вклад і в педагогічну журналістику: була редактором двотижневика «Український учитель» (1912 р.) Під час першої світової війни гірка доля не оминула і народну вчительку Марію Домбровську. У 1915 р. її з чоловіком та іншими виселенцями евакуювали до Австрії.

Перебуваючи на Закарпатті, Марійка Підгірянка написала понад сто дитячих поезій, і всі вони мовбито вихоплені з уст простого народу. Популярними були також її п’єси «Вертеп», «Святий отець Миколай…», «В чужому пір’ю», а також історичні поеми «Князь Лаборець» та «Будителю Олександру Духновичу».

Поезії Марійки Підгірянки друкувалися в журналах «Пчілка», «Ластівочка», та «Наша земля», які виходили в Ужгороді, а також у часописах «Віночок» і «Наш рідний край», що видавались у Тячеві за редакцією відомого письменника Олександра Маркуша.

Одна з сільських вулиць в с. Зарічеві названа іменем Марійки Підгірянки. Її ім’ям названі також вулиці в Порошкові та Сімері, що на Перечинщині. У 1990 р. на музеї освіти в Зарічеві встановлено меморіальну дошку, яку подарувала Зарічевській школі хорова капела «Лемковина» з с. Рудного, що на Львівщині. 

Серед  творів для дітей: казки, збірники віршів, оповідання.  За незалежності України були видані її збірники: «Гарний Мурко мій маленький», «Золота колісничка», «Учись, маленький!»

 

Степан Жупанин – український педагог, доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, письменник - народився 18 січня 1936 року в с. Іршава. Закінчив Ужгородський державний університет, де працював старшим викладачем, доцентом, а з 1986 року – завідувачем кафедри педагогіки і психології, професором Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Має понад 500 публікацій наукового, науково-методичного характеру та багато художніх дитячих творів. Досліджував проблеми естетичного виховання, післядипломної освіти та дошкільного виховання.

Його ім’я, без перебільшення, відоме широкому загалу. Адже у його доробку 30 поетичних книжок, які містять близько тисячі творів для дітей та юнацтва. Серед них – „Сестрички-смерічки”, „Гірська стежина”, „Ватра”, „На високій полонині”, „Закарпатські візерунки”, „Моя абетка”, читанка „Сонячний світ”. Понад 200 поезій стали піснями, справжніми шедеврами пісенної творчості України.

Степан Жупанин – автор понад 300 педагогічних наукових праць, тематику яких склали 27 книжок та сотні статей. У поважному віці педагог-науковець захистив докторську дисертацію на тему „Педагогічні основи формування в молодших школярів художнього образу природи”, здобув вчене звання професора, заслуженого працівника народної освіти України, був членом Спілки письменників України. Він став лауреатом однієї з найпрестижніших в галузі літератури премії – ім. Лесі Українки (1994).

 

Володимир Ладижець народився 17 червня 1924 року в селі Харківцях Остропільського району на Хмельниччині в селянській родині. В цьому краю і проходили дитячі та юнацькі роки Володимира Івановича. З дитинства хлопець захоплювався поезією, а згодом і сам починає віршувати.

Уся подальша доля Володимира Ладижця так чи інакше пов’язана з Карпатським краєм. Тут, у мальовничому місті над Ужем, протягом багатьох років він працював на редакторсько-видавничій роботі. Тут жив і трудився, перебуваючи на творчій праці, працював головним редактором Закарпатського обласного книжково-газетного видавництва, був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України, є лауреатом премії імені Лесі Українки (1985).

З поезії В. Ладижця діти пізнають все, чим славиться наш народ: його барвисту мову, музику, його душу. У віршах для маленьких читачів поет виявив себе глибоким знавцем дитячої психології. У простій і невимушеній формі він уміє схвильовано і дотепно, з легким гумором розповісти про світ своїх юних героїв, їх інтереси, поведінку. Його поетичні книжки самі знаходили стежку до серця людського, їх читали і зачитували вдячні і небайдужі до художнього слова наші маленькі читачі, а разом з ними – батьки, вихователі, педагоги.

Щедрий талант Володимира Ладижця відзначився і хистом живописця. Він був ще й цікавим художником, а карпатські краєвиди – постійною темою його мистецьких захоплень. Володимир Іванович майстерно малював, мав кілька персональних виставок живописних полотен.

Перша книжка дитячих віршів „Сопілка” була надрукована в 1953 році. Відтоді окремими виданнями вийшло багато книжок для юних читачів: „Казки” (1955), „Я живу на Закарпатті” (1956), „Герої нашого двору” (1959), „Ой дударі-трударі” (1960), „Ми малята-веселята” (1961), „Біг лисок через лісок” (1962), „Топ, топ, топаночки” (1964), „Я малий собі гуцулик” (1965), „Ой чесало дівча косу” (1967), „Гей, коники, гей конята” (переклад угорською мовою, Будапешт, 1973), „Трембіта” (1974), „Зелен виноград” (1977), „Сонце над Верховиною” (1979) та багато інших.

 

Іван Васильович Хланта народився 20 квітня 1941 р. в с. Копашново Хустського району в багатодітній селянській сім'ї. Закінчив філологічний факультет УжДУ (1964), аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України (1974). Кандидат філологічних наук з 1976 р.

Працював учителем української мови та літератури у м. Костянтинівка Донецької області, вчителював в с. Лази Тячівського району. 1966-1970 рр. – директор Біловарської восьмирічної школи цього ж району, інспектор Тячівського райвно (1970-1971), викладач, доцент кафедри української літератури Ужгородського університету, завідувач науково-культурологічної лабораторії Закарпатського обласного Центру народної творчості.

Виявив на Закарпатті талановитих оповідачів, як Юрій Баняс (с. Бороняво Хустського р-ну), Дмитро Юрик (с. Вучкове Міжгірського р-ну), Петро Куртанич (смт. Великий Березний), Іван Каплар (с. Колодне), Христина Роман (с. Теребля, обидва Тячівського району) та ін., а також коломийкарів – Степан Шутко (с. Нанково), Михайло Майор (с. Вишково, обидва Хустського району) та ін., твори яких опублікував у збірниках, журналах та газетах.

Окремими виданнями вийшли записані та впорядковані ним фольклорні книги «Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика» (1977), «Правда і кривда» (1981), «Казки Карпат» (1989,1990), «Над вертепом звізда ясна…» (1990), «Оскар Кольберг»,  «Казки Покуття» (1991), «Золота пшениця» (1992), «Розумниця» (1992), «Мамине серце» (1993), «Трапила коса на камінь» (1993, останні дві у співавторстві), «Коли собі заспіваю» (1993), «Казки про бідних і багатих» (1994), «Закарпатський вертеп» (1995). «Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах» (1995), «Добра наука» (1995), «Заспіваймо коломийку» (1995), «Казкар» (1996), «Дарунки груші» (1997), «Золотий птах» (1998), «Колядки» (1998), «Усі скарби з лісу йдуть» (1999), «Володимир Гнатюк. Казки Закарпаття» (2001), «Вчора була неділенька» (2001), «Богородичні пісні» (2003), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008).

 

Відомий закарпатський поет Василь Васильович Галас народився в 1957 році в м. Мукачево Закарпатської області. В 1974 році тут же закінчив середню школу № 1 ім.  О.С. Пушкіна, а у 1983 році, з відзнакою, – Харківський юридичний інститут ім.. Ф.Е. Дзержинського. Юрист. Довгий час працював у УВС Закарпатської області, а з 1990 року – у виробничих і комерційних структурах краю. 

Член Національної Спілки журналістів України, автор серії поетичних видань для дітей. Свої твори пише українською та російською мовами. 

Автор збірок віршів для дітей: «Кришталеве джерельце», «Острів дитинства», «Сонячне зайченя», « Золотий промінчик», «Сонячна крапелька», «Панна бджілка» та інших.

 

Ласло Карлович Балла народився 23 липня 1927 року в с. Павловці (Словаччина). Вчився в гімназіях м. Кошице (Словаччина), Ужгорода і Кішварда (Угорщина). Екстерном закінчив педагогічне відділення в м. Пейчі (Угорщина). Друкується з 15-річного віку; ще гімназистом редагував молодіжний журнал. Працював директором Закарпатського художнього салону, редактором, ст. редактором, завідувачем редакцій видавництв „Карпати” та „Радянська школа”, літредактором, головним редактором обласної газети „Карпаті Ігаз со”.

Член Національної спілки письменників України з 1953 року. Пише угорською мовою. Нагороджений орденами „Знак пошани” та „Орден зірки Угорської Народної Республіки з золотим вінком”, Заслужений працівник культури України. Лауреат Міжнародної літературної премії ім. І.Франка, лауреат премії Літературного товариства Угорської Республіки ім. Лароша Надя. 

Значна частина його творів адресована дітям і юнацтву: повість „Пішті потрібен велосипед”, збірки віршів „Стук-стук, молоток”, „Весняна таємниця”, „Зірки посміхаються” та інші.

 

Барбара Миколаївна Салаї (Баран) народилася в м. Ужгороді в робітничій сім’ї. Закінчила Торговельну академію (1945), філологічний факультет Ужгородського державного університету (1953).  Працювала редактором, далі – старшим редактором ужгородської редакції угорських підручників республіканського видавництва „Радянська школа” (1950 – 1988).  Член Спілки письменників України з 1980 року. 

 Активно друкується у збірниках, антологіях, читанках та інших виданнях для дітей як в Ужгороді, так і в Угорщині, зокрема: „Tavaszi napsutes”, „Kepes olvasokonyv”, „Zsebkonyv”, „Osszel iskolaba megyek”, „Hull a pelyhes”, „Gyermekversek 5-7 eveseknek”, „Nagy verses meseskonyv. I.”, „Nagy verses meseskonyv. II.”, „Negyagy sip – gyermekhangra”, „Iskolaba keszulok”.

 

Фелікс Давидович Кривін народився 11 червня 1928 р. в м. Маріуполі на Донеччині у родині військовослужбовця. Працював мотористом у Дунайському пароплавстві, коректором у газеті, редактором у радіо-комітеті. Закінчив Київський педагогічний інститут (1951), три роки працював учителем у Маріуполі. 1955 р. приїхав до Ужгорода і став працювати редактором Закарпатського обласного видавництва.

Пише російською мовою. Вперше свої байки опублікував у січні 1946 р. в обласній газеті "Придунайська правда". Багато друкувався в обласних, республіканських, союзних газетах, журналах.

В основному автор збірок сатири та гумору.

За творами Ф. Кривіна створюються мультиплікаційні фільми, на його слова написано пісні, випущено платівки. Твори письменника читають зі сцени провідні естрадні артисти Росії та України.

Автор ряду книжок для дітей: "Славные вещи" (1961), "Сказки-невидимки" (1964), "Прабабушка наша Вселенная" (1978); "Как стать кругосветным путешественником" (1979); "Откуда пришла улица" (1980); "Принцесса Грамматика" (1981); "Книжка для Санечки, будущего Александра" (1982) та ін.

 

Софія Степанівна Сорока  (Полачек) народилася 10 червня 1938 року в селі Стриганці Бережанського району Тернопільської області в селянській сім’ї.

У 1957 році вступає до Теребовлянського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників за спеціальністю бібліотекар масової бібліотеки. Далі продовжила навчання в Харківському державному інституті культури, який закінчила у 1968 році за спеціальністю „бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації”.

Незабаром переїхала на Закарпаття у місто Ужгород і з 2 січня 1969 року працювала завідувачем читальної зали в Ужгородській районній бібліотеці. З жовтня 1970 працює у науковій бібліотеці Ужгородського державного університету. Тут працює до нині і очолює сектор читальної зали.   Член обласної організації Національної спілки письменників України (2003).

Автор збірників віршів для дітей: «А я собі невеличка», «Зійшло сонечко ясне», «Хатка незвичайна».

 

Основні матеріали взято з сайту: http://www.zodub.uz.ua.