Що розповідають діти психологам на "гарячій лінії"

У січні відкрилася перша в Україні безкоштовна гаряча лінія для дітей.

У дитинстві ми обожнювали набирати будь-який телефонний номер і говорити: «Це заєць? А чому вуха з трубки стирчать?». І поки на тому кінці дроту абонент нестямно лаявся, ми каталися зі сміху і вважали себе страшенно розумними. Це був наш максимум довіри по телефону, а свої біди ми довіряли друзям або плакали в подушку. Нинішні дітки інші. Телефон для них - все одно що зубна щітка, і телефонують на гарячу лінію вони нарівні з дорослими. «Часто діти телефонують спочатку нібито просто познайомитися, - говорить консультант Національної дитячої гарячої лінії Альона Кривуляк. - Обов'язково нас «тестують»: кілька разів дзвонять, але мовчать або хихикають - і стежать за реакцією. Дітям важливо перевірити, що їх не висміють, як у школі, не відмахнуться, як вдома. На відміну від дорослих, вони потім передзвонюють, розповідають про результати і дякують».

Перша дитяча телефонна лінія довіри: 0-800-500-225

 «Коли кількість дзвінків від самих дітей та дорослих щодо питань, пов'язаних з дітьми, зросла до 50% від загального числа наданих консультацій, ми вирішили виділити окрему лінію, - говорить директор департаменту Національних гарячих ліній Центру« Ла Страда-Україна» Ірина Мідловець. - У 2011-му ми стали асоціативним членом всесвітньої мережі дитячих телефонів довіри Child Helpline International, яка об'єднує понад 100 країн світу і працює за єдиними стандартами консультування. І ось з 1 січня 2013 року на всеукраїнську дитячу лінію можна зателефонувати абсолютно безкоштовно за номером: 0-800-500-225 як зі стаціонарних, так і з мобільних телефонів у межах країни».

На допомогу дітям при телефоні довіри створена Консультативна рада, що складається з представників Мінсоцполітики, МВС, офісів Уповноваженого президента з прав дитини та інших держструктур з прав дітей. «Стереотип про те, що нам телефонують тільки діти з неблагополучних сімей, невірний, - додає Олена Кривуляк. - Значний відсоток дітей, що телефонують, - з повноцінних та забезпечених сімей, яким просто потрібно виговоритися. А близькі їх не чують».

«Батьки мене не помічають»

«Мені набридло гратися з паровозиком і дивитися мультики, а мама весь час зайнята - вона дивиться телевізор», - сказав дев'ятирічний Міша (ім'я змінено). Спочатку він дзвонив і цілий тиждень просто хихикав в трубку. Нарешті, він заговорив, представився і почав розповідати, як він зустрів Новий рік, як йому подобаються канікули. Розповів, що його друзі - у бабусі, а тут йому сумно. Наступного разу він починав розмову дуже кумедно: «Алло, гаряча лінія? А це Міша».

На те, щоб зрозуміти, хто з 10 консультантів його «друг», знадобився час, після чого Мішу попросили про всяк випадок запам'ятати її ім'я. Почувши знайомий голос, хлопчик почав без перерви розповідати, що мама знову дивиться телевізор, а тато втомився після роботи, тому він грається один і не робить уроки. І навіть якщо він їх не зробить - це нікого не цікавить. Немов його не помічають. Консультанти «лінії» запропонували Міші розповісти батькам про те, що він їм телефонує - може, вони теж захочуть поспілкуватися. «Вони зайняті, їм ніколи, - відповіла дитина. - А можна я вам ще подзвоню? Ви хороша. Ви мене слухаєте».

«Вчителі роблять з мене психа»

«Допоможіть, будь ласка, - чемно промовив дитячий голос. - Мене хочуть зробити божевільним і здати в лікарню. А я не такий! Просто у мене окуляри і я часто ставлю запитання». Максим (ім'я змінено) - сирота, жив в інтернаті. Номер гарячої лінії знайшов в закладці для підручника і довго шукав телефон. Нарешті, домовився з однокласником: Максим зробить йому домашнє завдання, а той дасть мобільний.

Телефонував, коли була можливість і поступово розповідав все більше про свої проблеми. Картина вимальовувалася страхітлива. Його цькували не тільки діти, але і дорослі. Дати ляпаса за питання або обізвати - для педагогів було просто нормою. Для своїх 12 років він виявився не по роках розумною і проникливою дитиною. Часто телефонував юристу лінії з питанням: «Які у мене є права?» Співав консультантам по телефону пісні. «До психолога я не піду - це краща подруга мого класного керівника! - говорив він. - Я один раз з нею говорив, так класна потім довго кричала. Прямо при всіх! Після цього і почалися розмови про психушку». Коли ж Максим поділився, що його стали годувати якимись пігулками, консультанти забили тривогу. Хлопчик повідомив свої координати.

Центр «Ла Страда» зв'язався з офісом Уповноваженого з прав дитини. Спільно створили комісію з перевірки інтернату, де жив Максим. Все підтвердилося. Величезний негатив пояснювався тим, що він заподіював вчителям масу незручностей: постійно ставив питання, весь час чогось хотів, чимось цікавився, говорив про права. Словом, був не такий як всі. У підсумку Максима перевели в іншу установу - дитячий будинок сімейного типу. «Він досі подзвонює, - розповідають консультанти. - У новій школі у нього вже є друзі, а ще він співає в хорі, про що так мріяв. І кожен раз дякує, що його вирвали з «фільму жахів».

Син в ролі Попелюшки

«Мій 15-річний син повністю відбився від рук, - скаржилася мама. - Не слухається, у школу ходити не хоче». У трубці було чути, що дитина намагався заперечити, але мама його грубо обірвала. Консультант запропонувала висловитися всім по черзі. «Психологи кажуть, що в мене чудовий син і повне розуміння. Але це не так!» - відповідала мама. Але поспілкуватися з дитиною все ж дозволила. Виявилося, після розлучення батьків дитина була сама по собі. Могла приходити, коли хотіла, могла навіть не ночувати вдома. Мама була в депресії. Потім взяла себе в руки, згадала, що у неї є син, але вела себе так, ніби йому 10, а не 15 років. Наприклад, змушувала його, як маленького, їсти строго по годинах: «Ти повинен їсти, у тебе зростаючий організм!». Але, з іншого боку, якщо він звертався з проблемою, говорила: «Розберися сам, ти вже дорослий».

Піковою стала ситуація, коли син захотів піти на концерт. Заради цього навіть заробив гроші. «Ти вчора не сходив в аптеку за ліками для бабусі, тому на концерт не підеш», - повідомила мама і не пустила. Словом, щоб піти з друзями, дитина повинна, немов Попелюшка, спершу прибрати, помити посуд, сходити в магазин і аптеку. Сім'я телефонувала на лінію кілька разів. Часом консультації тривали по 100 хвилин! Зате зміни були очевидні. Вони вчилися чути один одного. Мама, нарешті, погодилася, що крім обов'язків у дитини є ще й права, а син помітив, що він занадто часто кричав і теж поводився некоректно.

Белоусова Анастасія, http://www.segodnya.ua