Психологічна допомога батькам на Закарпатті - хочете про це поговорити?

Останнім часом закарпатці починають все частіше звертатися за професійною допомогою. Ми потроху звільняємося від стереотипів, що консультуватися у психологів соромно, що це є виявом слабкості, і взагалі – це потрібно лише людям з серйозними психічними вадами. Тому для тих, хто ще перебуває під впливом цих поглядів, ми спілкувалися з провідними психологами-практиками. Вони розповіли про найбільш типові проблеми, з якими стикаються ужгородці, і дали рекомендації з їх вирішення.

Діти, діти, де вас подіти?

Часто батьків не влаштовує в їхніх дітях поява таких якостей, як прагматизм, цинізм та індивідуалізм. Але ж кожна історична доба вимагає від людини конкретної моделі поведінки. І найменші громадяни просто швидше реагують на потреби часу, ніж дорослі. Що раніше ми це зрозуміємо, то простіше буде нам порозумітися.

До того ж, часто претензії, які пред’являють батьки, є несправедливими. Часом варто не дорікати своїй дитині в агресивності, неслухняності, грубощах, а пошукати причину в собі. Чи це не ви навчили її цього? Адже з найменших років дитина «мавпує» поведінку батьків до найменших дрібниць.

Кваліфіковану консультацію з цього питання отримуємо в голови «Закарпатського осередку української спілки психотерапевтів» Вікторії Онищук. Виявляється, що перші прояви неслухняності (з 2 років) пов’язані з тим, що дитина починає усвідомлювати свою автономність і намагається будь-яким чином її відстояти. Тому важливо, аби вимоги батьків до неї теж змінювалися. Нехай, якщо має таке бажання, спробує виконати якусь неважку роботу. Або ж дайте іноді самостійно прийняти рішення, навіть якщо вважаєте, що воно хибне. Дитина тоді на власному досвіді переконається у вашій правоті, а натомість ще й залишиться задоволеною від того, що її точку зору теж враховують.

«Типовою помилкою молодих батьків, - продовжує пані Вікторія, - є те, що вони очікують від дитини майже миттєвого розуміння «дорослих абстракцій». Будь чемним, охайним, поважай старших – ці поняття для малюка нічим не наповнені. Їх обов’язково треба конкретизувати, поетапно і детально роз’яснити, що ви під цим розумієте».

Наші діти стикаються з величезною кількістю заборон та стереотипів, які потрібно ламати. Приміром, загальновідомо, що хлопчики плакати не повинні. От вам і відповідь, чого чоловіки швидше помирають. І чому не витримують жіночих сліз. Бо заздрять такій простій можливості позбавитися стресу. Тому мами, які хочуть продовжити життя своїх синів, не забороняйте їм плакати принаймні вдома, коли ніхто не бачить. Або ще такий факт – діти, що виросли в сім’ї нудистів, не мають потім проблем з прийняттям власного тіла. І не цікавляться порнофільмами.

Стосунки батьків та дітей зазвичай загострюються у підлітковому віці. До психолога Наталії Братасюк звертаються, коли не можуть пояснити негативістську поведінку своєї дитини. Різко падає успішність у школі, знайти спільну мову як з учителями, так і з однолітками стає важче, виникає бажання робити все на зло. Пані Наталя говорить про вікові особливості розвитку підлітка - «У цей період думка однолітків стає важливішою за батьківську. В дитини починає формуватися почуття дорослості, тому вона намагається скинути батьків з певного п’єдесталу, щоб посісти їх місце. Саме зараз було б добре чимось зайняти її. І не треба лякатись різких змін у настрої, адже це період крайнощів». А викладач Ужгородського національного університету, психолог Олена Яцина радить більше розмовляти з дитиною, ділитися з нею своїми проблемами, цікавитися її думкою –«Коли її плани та ідеї вислухані, тоді з’являється почуття потрібності, підвищується самооцінка».

«Шлюб - це будова, яка потребує щоденної реконструкції»

На жаль, почуття закоханості швидко минає, бажання з часом притуплюються, а рутинний побут взагалі руйнує стосунки. Тому сьогодні психологи все частіше говорять про емоційне перенапруження молодої родини та про кризу шлюбу як інституту взагалі. Толерантність до розлучень росте, жінки все частіше самі їх ініціюють, а молоді дівчата давно вже не говорять про готовність вступати в шлюб лише за коханням. Статистичні дані свідчать, що кожний третій у світі – розлучений. Люди відчувають невдоволення власним життям, не вміють що-небудь змінити, а тому йдуть на кардинальні вчинки.

« Найбільша помилка майже всіх подружніх пар в тому, що вони одружуються з надією перевиховати свого партнера, - каже Вікторія Онищук (Башкірєва). - І коли ці надії не виправдовуються – починаються конфлікти. Перша криза може настати на 4-7 році шлюбу, коли зникає вигаданий ідеалістичний образ. Дуже важливо прийняти людину з усіма її вадами. Адже ви робили свідомий вибір, і за нього несете тепер відповідальність. Ваш партнер має право бути неідеальним. Тому не змінюйте його, а проаналізуйте, що ви можете змінити в собі». Сьогодні зросла потреба в подружжі, яке готове впустити психологію в свою сім’ю, яке свої стосунки будує на партнерських позиціях. Не розчиняється одне в одному, не йде паралельними шляхами, а росте разом, поважає індивідуальність кожного. Доцільно також не накопичувати претензії, а висловлювати їх і, в такий спосіб, вирішувати.

Інша криза, як визначають психологи, настає на 17-25 році спільного життя. Діти, які завжди були об’єднуючим фактором, вже дорослі. І тепер подружжя має визначити, чи вдалося їм стати найближчими людьми. Адже часто за сімейними клопотами вони навіть не мають часу на нормальну розмову, щоб пізнати одне одного.

Неповносправність - ще не вирок

Кожна подружня пара, яка очікує на дитину, так чи інакше наперед намагається вималювати собі її долю. Батьки планують її майбутнє, покладають на неї певні сподівання. І, звичайно, великим шоком для них є народження дитини з фізичними чи розумовими вадами. Це сприймається як крах усіх ілюзій і кардинально змінює життя родини. Психолог Наталія Бушко розповіла нам, як допомогти батькам прийняти неповносправну дитину, адаптуватися до нових умов.

Після того, як діагноз повідомлено, після стадії емоційного шоку, починається процес пошуку винного. Тоді людина почуває себе впевненіше. Але батькам зараз необхідно не звинувачувати одне одного, а навпаки, об’єднатися і разом шукати виходу з проблеми.

Часто мати починає звинувачувати себе в тому, що її дитина - неповносправна. Вона вирішує принести своє життя їй в жертву. І починає виконувати все за неї, тим самим збільшуючи інвалідність. Така гіперопіка може лише нашкодити. Адже є функції, які дитина цілком може виконувати сама. Просто їй для цього потрібно більше часу. Якщо ваші дочка чи син мають вади розумового розвитку, ви, звичайно, не можете вимагати від них кмітливості та успішності. Та зав’язати собі шнурівки на кросівках, зробити бутерброд, інші побутові речі, які згодяться у подальшому житті, вони цілком здатні виконати. І якщо ви робите все замість, то прирікаєте дітей на повну безпорадність перед світом. Треба завжди пам’ятати, що вони потребують такого ж ставлення, як і до інших, а не як до інваліда. Розвивайте не їх неповноцінність, а навпаки – сильні сторони. Даруйте свою ласку, тепло, адже головною умовою дитячого благополуччя є захищеність батьківською любов’ю.

Ще однією проблемою сімей, в яких росте дитина з особливими потребами, є самоізоляція, викликана почуттям сорому й інакшості. В подібних ситуаціях дуже виручають групи взаємопідтримки батьків. Так вони не замикаються в собі і не залишаються на самоті з проблемою, спільно вчаться не соромлячись вийти на люди. А завдання суспільства – допомогти їм у цьому і не відгороджуватись від них.

Б’є - значить любить. І ви у це ще вірите?

Чимало людей на Закарпатті звертаються до психологів з проблемою насилля в родині. Громадською організацією «Коаліція з попередження насилля в сім’ї» в 2002 році було проведено дослідження серед школярів Ужгорода. І виявилося, що в 95 % підлітки зазнають різного виду тиску. Їхні матері часто навіть не пробують щось змінити, бо відчувають відповідальність за дитину. До того ж, у них часто просто немає місця, де можна було б переховатися. Сьогодні в Ужгороді, на Благоєва, 10 вже працює кризовий центр притулку для жінок, де вони ночують, отримують психологічну та юридичну допомогу. Є велика небезпека для дитини, яка росте в такій неблагополучній сім’ї. Для себе вона наперед вирішує, що подібного поводження в її вже власній родині не буде. Але, не маючи іншої моделі поведінки, в результаті повторює помилки своїх батьків. Щоб уникнути цього і проводяться заняття в школах, розповсюджується спеціалізована література, організовуються семінари. Так людина знатиме, як в подібних ситуаціях діють інші, матиме декілька альтернативних варіантів.