Дозвольте собі злість і виростите щасливих дітей

«Якщо дитині дозволять бути собою, вона поводитиметься природно і ніколи не створюватиме «стресу» для батьків. На жаль, таких дітей майже не буває. Натомість усі вони, як правило, переживають чотири етапи: пізнання радості бути самим собою, страждання від того, що собою бути не можна, криза або бунт, капітуляція і побудова нової особистості, зручної для дорослих»

(Філософ і психолог Ліз Бурбо)

То яким, зрештою, є це ідеальне дитя?

НЕЗРУЧНИЙ МАЛЮК

Точно не ідеальну дитину описує Александр Лоуен – творець біоенергетики (методу психотерапії, спрямованого на повернення тілу свободи й спонтанності рухів). Під час подорожі Японією він побачив, як маленька дівчинка протягом кількох хвилин кричала на свою маму і била її при цьому кулачками. Мама дивилася на все це абсолютно спокійно, а коли дитина втомилася кричати й бити, вони вдвох спокійно пішли далі. Звісно, японці дозволяють малечі майже все. Однак така поведінка – це вже занадто, скажете ви. В нашій країні ця дитина в кращому випадку отримала б ляпаса. Усталена роками система виховання не дає можливості дитині розрядити свій гнів, аби не викликати при цьому ще більший гнів батьків. Чи така ситуація нормальна?

– Реакція батьків на дитячу агресію має різнитися і залежати від віку малюка, – пояснює психотерапевт Ольга Камлик. – Але одне вони мусять усвідомити: в нього є потреба висловити свої почуття! Якщо дитині категорично забороняють проговорювати «негативні» почуття, вона думає, що не має права проявляти будь-які, зокрема й позитивні. Батьки повинні розуміти, що перед ними не доросла людина, яка грубіянить і б’ється, а істота, в якої до юнацького віку ще формуватиметься психіка.

Вони, навпаки, мають подати приклад, як їй поводитися. Скажімо, діти трьох — п’яти років (так само, як і підлітки) часто кажуть: «Я тебе ненавиджу!». Дорослий має пояснити синові чи доньці, що саме вони в цей момент відчувають. Він може сказати: «Ти мене не ненавидиш, ти мене любиш». Адже для близьких важко прийняти те, що дитина може відчувати щодо них ненависть чи злість. І тут у малюка виникає суперечність: я маю таке почуття, а людина, якій я довіряю, говорить, що це не так! У дитини починає формуватися недовіра до власних відчуттів.

Але дорослий може сказати: «Я розумію, що ти на мене сердишся. – І одразу додати: я теж на тебе інколи ображаюсь, але при цьому завжди пам’ятаю, що я тебе люблю/поважаю і ти мене любиш/поважаєш». Дорослий підкреслює, що дитина має право відчувати гнів, злість і навіть ненависть до близьких людей, але ці почуття епізодичні й не основні.

Якщо такий алгоритм не закладений з дитинства, в дорослому віці люди часто просто не знають, як миритися з тими, хто тебе образив. Непоодинокі випадки, коли люди роками не розмовляли з близькими, бо просто не знали, що їм сказати.

ПОГАНИЙ СТІЛЕЦЬ

Інша ситуація. У класі грубіянить і ображає вчительку учень. Що робить вона? Правильно, посилає його до завуча, директора, пише зауваження батькам. А де ж взаємодія «дорослий – дитина»? Адже в учнів теж тільки формуються правила поведінки. Якщо дорослий не бере на себе відповідальності, дитина теж цього не робитиме. Де коріння такої поведінки?

– Дитина вдарилася об стілець. «Стілець поганий!», – пояснюють батьки. Формуючи такий алгоритм, вони дозволяють малюкові зняти відповідальність, – говорить Ольга Камлик. – Що буде, коли дитина виросте? Наприклад, вона не має друзів, не може знайти себе в учнівському колективі. Просто не вміє брати на себе відповідальність, аби самій розібратися в стосунках з однолітками. Як результат – переносить агресію на батьків. Дитина завжди шукатиме розрядку там, де буде менше наслідків. А якщо навпаки, вдома її битимуть чи ображатимуть, вона відіграється на однокласниках – ображатиме менших і слабших. Це одна з причин задерикуватості. Якщо агресія накопичується, вона може вилитися в справжній терор у класі.

Отже, об’єкт агресії в цьому разі змістився. Багато таких ситуацій описує Александр Лоуен. Його пацієнти, які не могли виявляти гнів чи роздратування проти кривдників, часто ображалися на самого психотерапевта. То невже у цьому винен отой злощасний стілець? А батьки могли б просто беземоційно сказати: «Будь обережним, дивись, куди ти йдеш». І дитина розуміє, що є правила гри: якщо ти все робиш правильно, з тобою нічого поганого не станеться. Тоді в дорослому віці людина займатиме активну позицію: «Я розберусь у відносинах з колективом або знайду інший».

БЕЗЕМОЦІЙНЕ ТІЛО

Будь-яка емоція має на карті тіла свої координати. Накопичення невисловлених почуттів можна побачити навіть за фізичним станом і захворюваннями дитини. «Внутрішня свобода виявляється в граційних рухах тіла, – говорить Александр Лоуен. – Все це – свобода від вини, від сорому. В тих людей, які пригнічували свій гнів проти батьків, як правило, напружена нижня частина спини. А верхня округлена, ніби здиблений загривок у собаки перед атакою. Хоча люди при цьому стверджують, що вони спокійні й ні на кого не зляться».

– Так, певні хвороби і справді викликані психологічними чинниками, – стверджує Ольга Камлик. – Наприклад, у дитини – постійні ангіни. Це означає, що їй забороняють виявляти емоції: «Не смій плакати, не смій кричати!». В малюка просто стоїть невиплаканий клубок у горлі. Горло затиснуте, кровообіг у м’язах порушений, тканини атрофуються, а згодом може розвинутися фіброз і кістоз, порушиться діяльність щитовидної залози. А у відповідь на заклик: «Не крутись, стій рівно!», напружуються м’язи спини і виникає остеохондроз.

Також, якщо дитині забороняти виявляти агресію (особливо це стосується малюків), у неї може виникнути аутоагресія. Вона починає сама себе бити, кусати… В дорослому віці в такої людини буде надто розвинуте почуття відповідальності й сорому. Але вона все одно буде незадоволена собою і створюватиме такі умови, щоб карати саму себе.

СПРОТИВ ЗЛАМАНО

Агресія незручна лише тільки тим батькам, які самі собі не дають на неї права. Якщо педагог чи батько дозволятиме собі як любити, так і злитися на дитину, він дасть можливість проявляти ці почуття і їй. Малюк не може батьків любити постійно, бо вони обмежують його свободу, створюють правила. Звісно, є обмеження, пов’язанні з елементарною технікою безпеки. Однак і батьки, і педагоги часто зустрічають значний спротив дітей. Причина тут одна: вони не пояснюють, для чого створені всі ці правила. Якщо говорити це, навіть коли дитина не запитує, у неї зникає почуття недовіри. Дорослі часто не роблять цього, бо просто… не хочуть. А потім напружуються втричі більше, долаючи дитячий спротив і злість: чому мені стільки всього не можна?

Якщо спротив усе-таки зламано і ваш малюк уже виріс… Начальник на роботі віддає йому розпорядження, він не розуміє навіщо, але йде його виконувати. Такі люди, як правило, не задоволенні своєю роботою. Вони не розуміють причин розпоряджень, а запитати не можуть, бо алгоритм не закладений із дитинства. І тоді починають ненавидіти або себе, або начальство.

Наші батьки чомусь мріють про комфортних, тихих і зручних дітей, педагоги – про спокійних і сумирних учнів. А потім із них виростають зручні дорослі, глибоко нещасні в душі. Ми обіцяли поради щодо виховання. Що ж, – читайте вікову психологію! Вивчайте досвід різних шкіл, аби дібрати зручний підхід до дитини, який дасть змогу їй залишатись собою, а отже – щасливою.

ФОРМУЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

ВИ ОБРАЖЕНІ – ДИТИНА МСТИТЬСЯ

Пропонуємо всім дорослим простежити, яку реакцію у них викликає «негативна» поведінка дитини. Зауважте, поводитися діти протягом дня можуть однаково (гатити по батареї, грубіянити тощо), а ось почуття в дорослих виникатимуть різні. Орієнтуючись на свої емоції, можна визначити, що саме в цей момент відчуває син чи донька. Отже, ви відчуваєте:

Роздратування – дитина вимагає до себе уваги.

Гнів – малюк протистоїть тому, що робить чи говорить дорослий.

Образа – дитина в цей момент за щось мститься.

Відчай – малюк відчуває свою неспроможність, він розгублений.

Пам’ятайте, дорослий переживатиме тим більше, чим сильніша емоція дитини.

Олена Солодовніік, «Освіта України»