Хазяйка дому

Як відомо, до домогосподарок ставляться не вельми шанобливо, хоча найчастіше саме вони тягнуть увесь віз сімейних турбот і клопотів. Порядкують, куховарять, виховують дітей. А у відповідь чують: "утриманка", "домашня курка", "вона жодного дня не працювала"... 

Зроблено-не-оплачено 

Тим часом домашня робота — це також праця, тільки неоплачена. Коли ви кажете, що йдете на роботу, на вас дивляться з повагою, бо ви продаєте свою працю за гроші. Вдома ж догляд за дітьми, прибирання, куховарство й інші зусилля ніби не рахуються. Але й домашню роботу цілком можна обрахувати й відповідно оцінити. 

Першим це зробив іще в 1990-х роках Гері Беккер, засновник так званої нової економіки домашнього господарства. Він підрахував, що хатня робота становить близько 30% національного доходу. За новаторську технологію оцінки домашньої праці Беккер одержав Нобелівську премію, а проведене 1998 р. у США дослідження підтвердило раціональність його ідеї. Згідно з отриманими даними, щорічно американці споживають товарів і послуг на суму понад 5 трлн дол. А роботи, виконувані домогосподарками, було оцінено в 2 трлн дол. — відповідно до оплати на ринку праці. Приміром, година роботи прибиральниці або няні оцінюється в 8 дол. — стільки ж коштує аналогічна робота, зроблена вдома. 

У близькій до України Польщі також проводили аналогічні підрахунки. Фахівці Інституту громадських справ протягом трьох років спостережень з'ясували, що вартість домашньої праці в середньому така сама, як і середня національна зарплата. А після дослідження польської організації "MaMa" "Коло обов'язків міської жінки" 2011 р. було складено список звичайних домашніх робіт городянки. І не просто прання, прибирання, приготування їжі, а пов'язані з ними операції — наприклад сортування білизни за кольорами й різновидом тканини, вибір прального порошку, завантаження й запуск пральної машини, розвішування випраної білизни для сушіння, прасування, розкладання по поличках у шафі тощо. Загалом прання — це вісім різних дій. 

У звичайному списку домашніх обов'язків жінки, як підрахувала "MaMa", аж 24 професії: фабричного робітника, робітниці-селянки, кухарки, пекаря, м'ясника, менеджера відділу закупівель, завідувачки складом, медсестри, масажистки, няні в дитячому садку, вчительки перших класів, доглядальниці тощо. Крім того, жінка вдома — "багатоверстатниця", оскільки куховарить, прибирає й пере зазвичай одночасно. 

"МаМа" не просто довела, що домашня праця — та сама робота, що й виконувана за наймом, а й зажадала від уряду, щоб всі ті роки, впродовж яких жінки виховують дітей або доглядають хворих родичів, було включено в загальний виробничий стаж як підстава для нарахування пенсії. 

Із подібною пропозицією вийшли домогосподарки і в Україні. Непрацюючі жінки з 14 областей України та Криму (всього 400 осіб) організували 2010 р. свою профспілку й від імені узаконеної громадської організації звернулися до уряду з вимогою внести зміни до законодавства про працю — визнати ведення домашнього господарства професією й включити її до державного реєстру. "У ньому вже є хіроманти, ворожки, астрологи — то чому б не ввести домогосподарок, які підтримують сім'ю, виховують дітей, а відтак працюють на благо всього суспільства? Адже поки що домогосподарки не мають права ні на лікарняний, ні на пенсію, ні на інші соціальні гарантії, доступні всім працівникам". 

Як метелики на вогні 

У домашньої праці "жіноче обличчя". Значну частину робіт виконують жінки — незалежно від того, домогосподарки вони чи ще десь працюють. У тій-таки Польщі, за даними Головного статистичного управління (GUS), тільки 4 з 10 тис. працюючих жінок не опікуються домом. Із сімейних чоловіків — 11 зі 100. Заради справедливості наведемо й такі цифри GUS: чоловіки в середньому працюють на 10 год. більше на тиждень. Але жінки на 45 год. на тиждень більше пораються по господарству. У Росії домашніми турботами обтяжені 96% жінок й 3,4% чоловіків (Дослідний центр SuperJob.ru). Європа гендерно більш справедлива, але й тут жінки витрачають на дім у середньому вдвічі більше часу, ніж чоловіки. Загалом у світі жінки виконують дві третини всієї домашньої роботи, одержуючи при цьому менше ніж 5% світового доходу й володіючи менше ніж 1% світового майна (дані Програми розвитку ООН). 

В одній з конвенцій Міжнародної організації праці (№45) визначено, що "найважливішим завданням жінки є її роль у сім'ї — матері й дружини, отже, працююча жінка повинна бути захищена від загроз для традиційних ролей", але ні в Європі, ні в Україні немає комплексної сімейної політики. Розв'язання сімейних проблем розсіяне по різних законодавчих нормах. Через що на практиці жінки з дітьми залишаються фактично незахищеними.

"Коли ми говоримо про розподіл домашньої праці, то жінка, порівняно з чоловіком, несе подвійне, а то й потрійне навантаження, — каже незалежний тренер-консультант гендерних програм президент громадської організації "Пані Всесвіт" Тетяна Міхновець. — Жінка в суспільстві відіграє роль "соціальної коняки". Відпрацює вісім годин — і біжить по магазинах у пошуках таких продуктів, щоб можна було і заощадити, і забезпечити повноцінне харчування для родини. А заощадити — це означає, що їй доведеться більше часу простояти біля плити. Куховарить, прибирає, пере на всю сім'ю... Зазвичай домашні не долучаються до цього процесу. До понеділка вона хвора, стомлена, розбита, але ж її чекає інша робота. От і згоряє, немов метелик на вогні. Я часто буваю в дочки у Швеції: там, крім вихідних, є оплачуваний санітарний день, коли можна зайнятися побутом не на шкоду вихідному. Тамтешні роботодавці вважають дуже важливим, щоб працівник добре відпочив, оскільки лише в цьому разі він може бути максимально ефективним. 

Нашу жінку не навчили цінувати свою домашню працю. Коли я запитую когось, особливо в сільській місцевості, приміром: "Скільки коштує ваш борщ?", то у відповідь дивуються й кажуть, що це ж зовсім безоплатно. "Як же так, — кажу, — ви вирощуєте овочі, поливаєте, збираєте, готуєте, вкладаєте в це свій час, енергію і здоров'я. Це має рахуватися! Якщо не заплатять за працю, то хоча б почнуть її поважати!". 

Наших жінок привчили, заклали на підсвідомому рівні: мовляв, ти — "берегиня", і це твої проблеми, як працювати і одночасно народжувати, прати, прибирати. Твої, але не держави. Самі жінки не розуміють свого становища, а тому не здатні впливати на суспільство. А влада й депутати тримають жінку в невіданні, щоб була покірною. "Будьте, як наші бабусі", — кажуть. Так, у нас такі ж, як у бабусь, дітородні органи, але спосіб життя й саме життя давно вже інше. Багато чого залежить від самих жінок. Мадлен Олбрайт (перша жінка — державний секретар США (1997—2001) сказала: "Нас ніхто не принижує — ми самі даємо привід". Якщо жінку принижують, то в більшості ситуацій вона провокує це сама, її віктимна (від лат. victima — жертва) поведінка. Тут і проявляється, як кажуть психологи, дисбаланс двох енергетик. Тому жінка повинна навчитися розмовляти з чоловіком на рівних". 

"В останні кілька десятків років уявлення про поведінку чоловіків і жінок та їхнє ставлення до сім'ї почали в нас зміщуватися на 180 градусів, — каже київський психолог Марія Ляхова. — Ми не знаємо наслідків того, що відбувається, оскільки такого просто ще не було в історії людства. Трагедія жінки в тому, що вона хоче, як і раніше, ходити у чарівних платтячках — тобто залишатися й почуватися жінкою, — але при цьому бути сильною, як чоловік. Іноді їй це вдається, але якою ціною! Більшість моїх пацієнтів — це жінки після 30 років. Вони багато чого досягли, проте в усіх одна й та сама проблема: сильна, успішна, але нікому не потрібна, із жодним чоловіком не може створити сім'ю. Або ж до неї "липнуть" альфонси. А той, хто підійшов би за статусом, ігнорує її, оскільки такому чоловікові потрібна жінка, яка сидітиме вдома з дітьми й дивитиметься на нього із замилуванням, а забезпечить її він сам. Це закон рівноваги: сильний завжди шукає в пару слабкого — і навпаки, слабкий підтягнеться до сильного. Але "сильна жінка" погодитися з таким становищем не може й починає звинувачувати весь світ і всіх чоловіків. "Ліпше я сама дитину народжу, — каже, — чоловік потрібен мені тільки як донор". Виходить, що жінку вчать заробляти нарівні із чоловіком і не вчать залишатися жінкою в сім'ї, а отже, вона набуває чоловічих рис на шкоду жіночим. У результаті не буде ані чоловіка, ані жінки, а щось незрозуміле середнього роду. Однак жінка повинна знати, що народжувати й виховувати дітей — це найвище щастя для неї, бо так призначено природою".

Не тільки жінки, а й чоловіки

Запах смачних пиріжків, вимита підлога, теплі материнські обійми, діти доглянуті й нагодовані. А жінка — із почуттям виконаного сімейного обов'язку. Чоловік спроможний її забезпечити, а отже, теж задоволений. Словом, мир і любов.

Та є й інший сценарій: насильство й безсилля. Не завжди домашнє господарство — це добровільний вибір жінки, він буває й наслідком численних декретів або втрати роботи. Чоловік забезпечує її, але кожна копійка під контролем, повна економічна залежність і повна його над нею влада. Утриманка-дружина не має в сім'ї права голосу, все вирішує чоловік, який "утримує" її. Це він "у домі хазяїн", а вона — так, "сестра-хазяйка", прислуга, що за свою працю не чує й слова подяки. Жертва. І навіть якщо стане зовсім несила, не зважиться на розлучення, бо піти нікуди, доходу немає, заощаджень немає — як кажуть, "нічого свого, діти — й ті чоловікові". А на старість не буде й пенсії...

Польський Інститут громадських справ запропонував, щоб жінка, яка все життя пропрацювала домогосподаркою, мала пенсійне забезпечення за рахунок пенсії її чоловіка, який працював, тобто щоб його пенсію було розділено на двох. Серед інших пропозицій — гнучкий робочий графік для жінок із дітьми у віці до 8 років, рівні права при прийомі на роботу, а отже, можливість забезпечити собі в такий спосіб економічну незалежність.

На жаль, поки що всі такі питання, зокрема й оплата домашньої праці, — у стадії вивчення пропозицій. З одного боку криза, заборгованості із зарплати офіційно працюючим. З іншого — занадто багато питань, вирішити які поки що неможливо. Хто платитиме за домашню роботу? Що з податком з гіпотетичного доходу? Як нараховувати домогосподаркам пенсійні внески? Крім того, будь-який крок у цьому напрямку з боку держави сприятиме зміцненню традиційної в минулому моделі стосунків: "жінка вдома — чоловік на роботі". Але чи не від неї ми намагаємося відмовитися ось уже понад сто років?

Самі жінки побоюються, що із запровадженням винагороди за домашню працю роль дружини вдома може бути зведена до становища чоловікової "служниці", і тоді він на законних правах зможе вимагати звіту, чому обід не готовий і пил на комоді. Тому не тільки жінки, а й чоловіки повинні брати на себе домашню роботу й догляд за дітьми. І слід зазначити, що модель партнерства набуває дедалі більшої популярності серед нинішньої молоді. Попри те що процес професійної реалізації жінок відбувається набагато швидше, ніж справедливий розподіл домашніх обов'язків, чимдалі більше молодих татусів (порівняно з їхніми батьками, які й поняття не мали, в якому кутку стоїть віник) включаються в господарство. Але цей паритет поки що тільки набирає сили.

Однак є й інша тенденція. Те, що раніше традиційно вважалося безплатною, але фактично обов'язковою жіночою роботою, нині формує нову економічну галузь — наймана праця хатніх робітниць і нянь. При цьому оплачувана няня і хатня робітниця — як і раніше, жіноча доля. "Вусаті няньки", як і раніше, залишаються нав'язаними кіноіндустрією образами, далекими від реальності. Тут виникає ще одна проблема — неформальна зайнятість жінок, яка залишає їх без державної пенсії, оскільки й хатні робітниці, і няні, як правило, оминають посередницькі агентства, нічого офіційно не підписують і в усній формі домовляються про тривалість та умови роботи, а також розмір і форму оплати праці.

Лілія Соколова, http://gazeta.dt.ua.