Талановитих дітей губить шкільна система

Кожна дитина народжується з високим внутрішнім потенціалом, стверджує відомий німецький невролог Ґеральд Гютер. Важливо цей потенціал розгледіти й розвинути.

Мабуть складно знайти батьків, які б не сподівалися, що їхня дитина є вкрай талановитою. Невролог з німецького міста Геттінгена Ґеральд Гютер вважає, що такі сподівання не є марними. Вундеркінда він вбачає в кожній дитині, про що написав у своїй новій книзі "Роль батьків та школи у виявленні дитячого таланту". Науковець вважає, що не варто недооцінювати й потенціал дітей з вадами розвитку. "Раніше дітей з синдромом Дауна вважали ідіотами. Сьогодні ж вони вже отримують шкільні атестати зрілості", - зауважує дослідник.

На переконання Гютера, потенціал генія може бути реалізований, якщо батьки й вчителі вчасно виявлять й допоможуть дитині в розвиткові її особливих здібностей.

У реальності ж, як зауважив автор книги в інтерв’ю журналові Der Spіegel, таланти дитини часто губляться у жорнах сучасної школи, де природний хист і обдарованість часто плутають з хорошими оцінками. Науковець пропонує школі цінувати природний ентузіазм дитини, який не вимірюється тестами та іспитами, підтримувати її потяг до знань у тій чи іншій галузі.

Як вказує автор, неврологічні дослідження підтверджують те, що коли учні щиро зацікавлені певною темою, вони швидко акумулюють знання, які закріплюються у їхній пам’яті.

Зубрить і зразу забуває, вчиться з примусу, мало читає. Якщо впізнаєте в цьому свою дитину, не кваптеся її сварити. Система шкільної освіти знеохочує дітей до навчання. Науковці доводять: необхідно вчитися залюбки.

Нині мало користі з моделі навчання ХІХ століття, вважає професор Ґеральд Гютер. Щоб готувати молодь до дорослого життя, треба інакше навчати у школах.

Протягом останніх років дослідження мозкової діяльності дало багато нового матеріалу для роздумів. Раніше вважалося: дитячі мізки розвиваються поступово, поки дитина чомусь навчається. Наші дослідження засвідчили, що все навпаки. Спершу формуються мозкові структури. Укорінюються лише ті знання, котрі дитина використовує. Для шкіл це означає: дітей треба зацікавити й захопити навчальним матеріалом.

Наведемо уривок з інтерв’ю професора Гютера, надане «Дойче Велле»:

Що відбувається в мозку дитини, коли вона навчається з натхненням?

Активуються емоційні центри – групи клітин у середньому мозку, що мають довгі відростки. На кінцях цих відростків знаходяться нейропластичні медіатори. Вони подразнюються, коли людина хоче зробити щось особливо приємне. Тому ми краще опановуємо все, що приносить задоволення.

Чи може навчання постійно бути лише в радість?

З точки зору нейробіолога, це те, чого ми маємо прагнути. Тобто, ми маємо розвивати школи, в яких дітям не втовкмачують знання, а пропонують їх самостійно засвоювати. Тому, мабуть, набагато важливішим, ніж методика та дидактика, є питання: як створити у школі умови, щоб діти почувалися впевнено та заохочено, мали натхнення до засвоєння нових знань.

Чи впливають гени на здібності до навчання?

Так, така думка побутує з минулого століття. Однак генетичні програми функціонують таким чином, що в мозку кожної дитини закладено більше, ніж ми бачимо в результаті. Кожна дитина народжується особливою, тому й підходи до неї мають бути особливими. Спільне навчання, яке ми століттями спостерігаємо у школах, тобто що всі мають засвоїти однаковий матеріал, - узагалі неможливе. Скласти однакову шкільну програму для всіх – нереально.

Поясніть, чому діти з країн, де навчання досі ґрунтується на жорсткому зазубрюванні, перемагають на міжнародних олімпіадах. Чи не суперечить це Вашим тезам?

Ні, бо дослідження показують: навчальні процеси тільки тоді фіксуються в мозку, коли діти заохочені й натхненні. Звісно, результатів можна досягти дуже примітивними методами – штрафами й покараннями. Приміром, у Китаї діти традиційно роблять усе, щоб батьки були задоволені. Вони готові вчитися 14 годин на добу і досягають високих результатів на міжнародних тестах і змаганнях. Але роблять це не тому, що справді цікавляться англійською, німецькою чи математикою, а задля результатів. Із катастрофічним побічним ефектом, коли чимдалі більше дітей вчиняють самогубства. Цією проблемою нині вже перейнялися й китайські політики.

Нещодавно Ви створили у Німеччині ініціативу «Шкільний прорив». Чого Ви хочете нею досягти?

Наша мета – щоб батьки, вчителі, школярі та шкільні керівництва на місцях об'єдналися, аби змінити культуру навчання і стосунків у школі. Ми хочемо розвинути принципово іншу культуру спільного навчання. Нині йдеться не про те, що людина приходить зі школи і все знає напам'ять. Ідеться про те, щоб самому творити власне життя в дедалі складнішому світі, брати відповідальність за себе, інших, оточення.

Тобто, Ви – оптиміст і вважаєте, що не мине й ста років, як у Німеччині утвориться нова система шкільної освіти?

Я трохи нахабний і заявляю, що вже за шість років у Німеччині школи в такому вигляді, якому ми її знаємо сьогодні, не існуватиме. Підприємствам і університетам потрібні молоді люди - натхненні винахідники, майстри і творці, котрі перш за все засвоїли, що цілей треба досягати спільно.

Джерело: http://www.dw.de