Як визначити, що є причиною хвороби?

- Цікаво, що виховання справді може запобігти виникненню тілесних захворювань. Встановлено, що імунна система дітей міцнішає, коли вони почуваються захищеними, впевненими, коли постійно присутня батьківська любов. Таким чином, до мене на прийом дуже рідко потрапляють діти, у яких вдома гарна атмосфера. У дітей з ослабленою імунною системою майже завжди не все добре у стосунках з навколишнім світом, батьками. Звичайно, є й винятки. Захворювання можуть бути спадковими, генетично запрограмованими. Проте, якщо дитина погано почуває себе вдома, її ображають і цькують ровесники, вихователі чи вчителі, вона буде хворіти набагато частіше. Педіатри повинні це розуміти, і тому у педіатрії настільки важлива співпраця між лікарем, батьками і педагогом.

Саме психологічний аспект слід врахувати, як найкращий вид профілактики.

У лікуванні захворювань антропософська медицина також має свої особливості. Навіть якщо дитина має якесь гостре інфекційне захворювання, гострий бронхіт з високою температурою, який може перейти у запалення легень, навіть тоді антропософський лікар не поспішає давати антибіотики. Я не даю також жарознижувальні засоби, якщо температура не досягла 39,3С. Чому ні? Бо температура - це нормальна реакція організму, яка стимулює всі імунні процеси. Відразу дати жарознижувальне - не дозволити розвинутися імунній реакції. Безумовно, потрібно з`ясувати, чи здатна дитина пройти через таку температуру. Для цього я звертаю особливу увагу на серцево-судинну систему. Якщо з серцем все нормально, дитину потрібно підтримувати у стані стабільно підвищеної температури, без підвищення і значного зниження. Коли маленький пацієнт починає нарешті пітніти, треба допомогти йому нарешті скинути температуру - можна розкрити, дати тепле пиття... Весь період протікання хвороби я також підтримую дитину гомеопатичними та іншими антропософськими природними лікарськими засобами. Такі препарати посилюють захисні сили організму, а не діють проти нього, як антибіотики. З власного досвіду можу сказати, що лише один відсоток дітей з респіраторними захворюваннями справді потребують лікування антибіотиками. Іншим допоможуть різноманітні компреси, які прискорять процес видужання і поліпшать загальний стан та дихання - з лимоном, сиром та ін.

- Доктор Міхаела, всі методи та засоби, які Ви перерахували, присутні в арсеналі лікаря вже не одне століття. Однак до ери антибіотиків навіть звичайна застуда чи запалення легень могли закінчитися летальним випадком. Зараз лікарі часто прописують антибіотики через обережність. Наскільки я зрозуміла, антропософська медицина також використовує антибіотики, проте дуже помірно. Чи не могли б Ви дати кілька порад - коли ці препарати справді необхідні? Як не впустити момент, коли вже може бути запізно?

- З маленькими дітьми поруч має неодмінно бути мама. Вона повинна щогодини оглядати малюка, і якщо щось у його стані змінилося - терміново повідомити лікарю. Якщо дитина вже доросла, за нею досить спостерігати раз на 3-4 години - температура, пульс, колір шкіри. Це нескладно і під силу батькам. Гострий стан триває кілька днів, після чого вже видно - краще малюкові чи гірше. Якщо контакт між батьками й лікарем дуже добрий, і якщо лікар може щодня відвідувати пацієнта, немає жодного ризику. Діти просто так не помирають - вони взагалі жити хочуть.

З антибіотиками ж швидко можна змінити хід хвороби, особливо, якщо вливати їх внутрішньовенно, то можна втратити контроль над ситуацією.

Раніше люди помирали, бо були вже немолодими, мали ослаблену імунну систему чи супутні захворювання. Для подібних випадків антибіотики дуже важливі. Я люблю антибіотики! Однак вони потрібні загалом у 5 відсотках випадків. Якщо виняток зробити правилом, пацієнти навряд чи виграють. Зазвичай через хворобу люди повинні стати здоровими, а не померти. Проте батьків і лікарів залякують, їх переконують, що без антибіотиків дитина помре.

- Гострі інфекційні хвороби Ви також лікуєте з мінімальним вживанням фармпрепаратів?

- Так. Можу як приклад навести дослідження, яке проводилося в Африці. На цьому континенті дуже часто зустрічається кір, бо імунна система у дітей виснажена хронічним недоїданням. Дослідження зініціював антропософський лікар, який працював в місії "Лікарі без кордонів". Цей лікар помітив, що діти помирають дуже часто через те, що їм постійно дають жарознижувальні ліки. Своїх пацієнтів він лікував інакше - лише антропософські засоби. У нього виживало набагато більше дітей. Зараз здогадки цього лікаря підтвердили численні дослідження. Хоча у мій час, коли ще я була студенткою, я б провалила екзамен, якщо б відмовилась лікувати лихоманку жарознижувальним. Лише з 80-х років студентів почали вчити інакше. Зараз майбутнім медикам кажуть, що не завжди варто призначати жарознижувальне. Навіть до антибіотиків почали ставитись критичніше. І не лише тому, що до них дуже швидко розвивається нечутливість. Також помітили, що дестабілізація імунної системи призводить до алергічних проявів. Тому працюючи із будь-якими захворюваннями - дитячими інфекційними, гострими, хронічними, антропософська медицина завжди намагається враховувати фізіологію організму, обираючи те, що підходить тілу у кожному окремому випадку. Всі ми повинні насамперед бути лікарями в академічному розумінні, інакше ми не можемо бути антропософськими лікарями. Саме тому антропософська медицина дозволена в усьому світі.

- Чи справді є хвороби, якими бажано перехворіти всім без винятку у дитинстві?

- Протягом життя людина хворіє трьома основними різновидами захворювань. У дитинстві переважають гострі запалювальні хвороби. Якщо дитина починає відвідувати дитячий садочок, кількість таких захворювань збільшується. Імунна система ще не сформувалася, таким чином відбувається її становлення. Щеплення - це не завжди правильно, бо вони менше стимулюють імунну систему, ніж хвороба. Я роблю щеплення лише тоді, коли бачу, що організм самостійно не зможе подолати хворобу. А також, якщо мене до цього змушує держава - я маю дотримуватись законів. Лікарі - це еволюціонери, а не революціонери.

У середині життя переважають психосоматичні захворювання (хоча бувають вони і в дітей). Їхня суть - навчитися душевної емансипації. Людина повинна чітко усвідомити, що не кожен злий погляд чи інший негативний подразник, має зашкодити її здоров`ю. Вона повинна вчитися витримувати стрес на робочому місці. Коли особистість душевно стабілізується, ці хвороби зникають.

У кінці людського життя переважають хронічні хвороби. Причини цих хвороб - конфронтація з думкою про те, що можливості тіла стають більш обмеженими. Людина раптом усвідомлює цінність своєї матеріальної сутності, починає ретельніше доглядати за тілом. Кожне поліпшення стану приймається із вдячністю. Особистість вчиться жити між прохідним тілом та непрохідною вічною душею. Хронічні хвороби у зрілому віці змушують згадати про духовність. Кожна хвороба має свій сенс, кожна є не випадковою для конкретної людини. Одне захворювання може містити у собі різні завдання для різних людей. Потрібно вміти спостерігати за своєю хворобою.

- Як визначити, що насправді є причиною хвороби у пацієнта?

- Є люди, які не хочуть це знати. Вони настільки розлючені через те, що хворіють, що на інше їх вже не вистачає. Тоді це вже завдання лікаря - визначити і донести до пацієнта справжню причину його захворювання. Без цього лікувати марно. Чим краще я розумію суть захворювання, тим краще я можу допомогти пацієнту пройти через цю кризу. Звичайно, маленькі діти ще не можуть аналізувати подібні речі. Для цього існують батьки. Наприклад, якщо у дитини постійні синусити чи хворі аденоїди, потрібно розробити конституціональну терапію на кілька років, щоб подолати ці слабкі місця. Навчити імунну систему долати хвороби. Для цього потрібен час. Дуже добре використати музикотерапію. Якщо вдасться за 2-3 роки допомогти дитині стати на шлях здоров`я - це вже суть цієї хвороби.

Якщо ж мати дитини-інваліда хоче знати, чому у неї така дитина, або дорослий запитує, чому у нього рак - потрібно дуже серйозно поставитися до цього запитання. З власного досвіду можу засвідчити - якщо чесно і правдиво жити із подібним запитанням, відповідь приходить неодмінно. Для мене це може бути несподівана думка, яка з`являється у голові, або цитата з книги, яка несподівано викликає здогадку... З цією здогадкою варто повернутись до ситуації, яка є, перевірити її правильність. Тоді вже можна поговорити з пацієнтом чи його матір`ю, порадити все добре продумати. Адже поки він має сумніви, питання залишається невизначеним. Дуже шкідливим є використання гіпнотичних методів для визначення причин захворювання. Коли пацієнта гіпнотизують, у нього забирають його свободу і суверенність. Крім того, не можна бути певним, що сказане під гіпнозом - це справді від пацієнта, а не почуте в кіно чи від інших людей. Сам гіпнотизований також не буде вірити сказаному у не певній свідомості. Антропософська медицина сприймає пацієнта як вільну особистість. Тому я ніколи не буду використовувати методики, які дезактивують людину.

- В Україні багато людей переконані, що оздоровчі системи здатні подарувати здоров`я. Їм не вистачає сили волі займатися за ними, але якщо б вистачало, думають вони, то ми напевне вже б і забули про хвороби. Але є багато таких, які дотримуються усіх настанов, а здоров`я так і не знайшли. Чи варто так над собою знущатися, коли хворіти можна й більш комфортно, без дієт чи крижаної води?

- Антропософська медицина в першу чергу шукає причину усіх явищ. Коли я лікую людину, намагаюся зрозуміти, чи дійсно вона хоче вилікуватися. В це важко повірити, але є багато таких, які своїми хворобами дуже задоволені. Певна кількість пацієнтів йдуть до лікаря лише для того, щоб переконатися, що їхня хвороба не дуже складна. Їм навпаки, дуже складно. Часто почувши від фахівця, що хвороба не смертельна, вони починають уживатися з нею, й усім цілком задоволені. Як лікар, я маю дати детальний прогноз хвороби і не прив`язувати до себе пацієнта, навіть коли маю для цього фінансові підстави. Однак якщо пацієнт справді хоче повернути втрачене здоров`я, я зобов`язана йому допомогти. І тоді я повинна навчити його боротися за здоров`я, а не просто жити із хворобою.

- Люди із психосоматичними захворюваннями йдуть до психолога чи психіатра. Там його проблему починають розглядати, а це певною мірою також вторгнення у внутрішній світ людини. Наскільки це небезпечно?

- Звичайно, це залежить від того, до кого потрапляє пацієнт. Я дуже обережно раджу своїм хворим психотерапевтів, причому завжди перевіряю, що це за людина, за якою методикою вона працює. Інакше можуть бути проблеми. Однак в антропософській медицині є ще один метод лікування психосоматичних захворювань. Ми називаємо його біографічною роботою. До психотерапевта я відсилаю пацієнта тільки тоді, коли він справді душевно несамостійний і потребує сторонньої допомоги. Якщо ж хтось хоче самостійно вирішити свої проблеми і потребує лише певної підтримки, йому варто виконувати біографічну роботу. Лікар дає певні завдання, а пацієнт під певним кутом розглядати свою біографію. Він іде шляхом самоусвідомлення, вчиться вносити ясність у стосунки із самим собою. І тоді психосоматичні проблеми можна вирішити.

Інна Клименко

Джерело: http://health.unian.net/