Мами проти глупоти

Як громадський рух "Батьківський контроль" намагається виправити помилки в шкільних підручниках і довести право батьків впливати на освітній процес 

Два роки тому, коли діти трьох мам Іванни Коберник, Зої Звиняцьковської та Оксани Макаренко пішли до школи у подруг з'явилася нова тема для бесід - шкільні підручники. Виявилося, в них повно помилок і логічних помилок. Головна ж претензія до підручників - вони не відображають сучасну картину світу. Об'єднавшись у громадську організацію "Батьківський контроль", активістки домоглися певних результатів. 

Нещодавно їх вперше запросили на круглий стіл з авторами шкільних підручників. Судячи з усього, у батьків з'явився шанс стати рушійною силою змін у шкільній освіті. Про те, як використовувати цю можливість, читайте в інтерв'ю з активістками. 

Оксана Макаренко: За законом раз на десять років Міносвіти оновлює стандарт освіти. І ось наші діти два роки тому потрапили під цей експеримент. Треба сказати, що на те, щоб надрукувати нові підручники, були витрачені десятки мільйонів гривень. 

Перше розчарування у нас сталося на другому тижні навчання. У підручнику математики для 1-го класу Ривкінд - Оляницького ми зустріли таке правило: "Нуль - це відсутність ЕЛЕМЕНТІВ у множині". І це треба було вивчити на пам'ять, крім того, що, звичайно, дитина повинна була зрозуміти, про що йде мова. 

Погортавши підручник, я пішла до класної керівниці і запитала, чи можна поміняти підручник. Виявилося, що раніше було можливо. А зараз не можна. Наказ Міносвіти забороняв використовувати інші підручники, і зобов'язував вчителів працювати тільки за новою програмою і тільки з вказаною літературою. 

Зоя Звиняцьківська: Коли дочка пішла в перший клас, я заглянула в буквар. І знайшла купу дурниць і нісенітниць, вразило також некоректне поводження з авторськими текстами - багато з них були перероблені, переказані, переписані, причому на шкоду їх літературних достоїнств. 

У таку ситуацію потрапили як класики, так і сучасні письменники. Я в букварі, зокрема, знайшла уривок з Івана Андрусяка. Ми з донькою дуже любимо цього письменника і знаємо його, і коли я побачила, як зіпсували його текст в Букварі, я засмутилася. 

Але головне, що мене глибоко обурило - це жахливо обрізана картина світу. Судячи з Букваря, на світі існує лише українське село, ні міста, ні тим більше закордону просто немає. Ні єдиної фрази, яка натякає на те, що є ще якісь люди крім українців. При цьому герої Букваря, в основному, тільки копають, сіють, носять воду, як за часів Шевченка. У той час, що сучасні люди вже зайняті іншими речами. 

Оксана Макаренко: Це в той час коли 70% українців живуть у містах. 

Зоя Звиняцьківська: До речі, в попередньому Букварі така ж історія: там дитина повинна була відповісти на питання про себе, і там, де адреса, питаю: "З якого села ти чи твої батьки?" Думка про те, що є люди, які поколіннями живуть у містах, не прийшла авторам в голову. 

Ми написали кілька статей про це і, абсолютно несподівано для нас, вони отримали дуже широкий громадський резонанс. Було видно, що людей ця тема явно хвилює. А потім на наші статті відповіло і саме Міністерство освіти, а вірніше власне автори підручників. Ця відповідь був теж публічною - і ми зрозуміли, що з Міністерством можна вести комунікацію. 

А ще ми зрозуміли, що у нас є шанс спробувати щось змінити. До листопадових подій наша активна комунікація дійшла до того, що Дмитру Табачнику довелося звітувати у Верховній раді за результатами громадського скандалу. 

Оксана Макаренко: Ми просто зрозуміли, що цю проблему неможливо вирішити ні на особистісному рівні, ні на рівні шкільних батьківських комітетів. Роль, яку відвела освітня система батькам, - "заплати і йди собі". 

Хорошими батьками в школі вважаються ті, хто ведуть себе тихо, не задають зайвих питань, вчасно здають гроші і не цікавляться куди вони витрачаються. Так само не прийнято публічно обговорювати з батьками якість і зміст освіти. 

Минулого тижня ви брали участь у круглому столі в Міністерстві освіти з авторами підручників. Наскільки це захід виявився ефективним для вашої ініціативи "Батьківський контроль"? 

Зоя Звиняцьківська: Це був експериментальний формат - вперше на круглим столом Міністерство освіти зібрало авторів підручників та представників громадськість - тобто нас трьох. 

Перед цим нам вдалося ознайомитися з підручниками нової програми для 3-х класів, за якими діти навчатимуться вже через пару місяців. Ми розподілили між собою підручники, вивчили їх і підготували невеличкі доповіді. Нічого особливого, звичайний аналіз. Проте ми зовсім не очікували, що наші "виступи" і саме наша присутність на цьому круглому столі викличе таку реакцію у авторів підручників. Склалося враження, що вони були щиро обурені і ображені нашими виступами. 

Іванна Коберник: Ми з подивом виявили, що автори захищають своє право бути некомпетентними. І це не смішно. Коли нам відповідають: "Перша частина букваря призначена для вчителя", то в сучасному світі це неприпустима позиція. Для вчителя є методичні посібники. Буквар має бути цікавий дитині, повинен не відбивати, а заохочувати бажання вчитися. 

Більшість відповідей авторів підручників можна звести до одного: "Найголовніше, те, що наші підручники відповідають програмі, а як ви підстроїтеся під них - це ваші проблеми". 

Зоя Звиняцьківська: У авторів є якась методика, яка відома тільки їм, і познайомитися з нею неможливо. Нам просто кажуть: у нас є методика і з точки зору реалізації методики підручник написаний ідеально. 

Оксана Макаренко: Що ми можемо на це відповісти? У нас немає завдання, щоб наші діти вивчили вашу методику. Навпаки, це підручник повинен допомогти дітям вивчити профільний предмет. Для цього він повинен бути корисним і зрозумілим сучасним дітям. 

Зоя Звиняцьківська: Ще моя особиста претензія - вони абсолютно вільно поводяться з часом учнів. На їх думку, у дітей є нескінченна кількість часу і абсолютно не потрібно намагатися подавати знання синтетично. Якщо діти вчать букви - вони вчать тільки букви. На прикладі текстів 19 століття. Але ж їх можна вчити з використанням більш актуальних текстів - наприклад, текстів про аеропорт, заодно дитина дізнається, як там поводитися, що робити, які там потрібні документи. 

Івана Коберник: Для круглого столу я аналізувала підручники з української мови. Існує три варіанти підручників.  Одна з книг (автор Вашуленко) практично копіює книгу мого сина, який навчається за старою програмою. Але є різниця: книга мого сина в двох частинах, а ця в одній. Вона в два рази важча. Тому що хтось просто заощадив гроші. Дитяче здоров'я для цих чиновників неважливо. 

У підручнику мого сина були текст про Сергія Бубку і текст про Київ, у новому підручники вони відсутні. Зате там багато котиків, їжаків, сов, голубів і в цілому природи. У підручнику залишилися самі абстрактні ... тексти. Були скорочені картинки. Тарасова гора в Каневі в підручнику мого сина на півсторінки, в новому - 3 на 4 см. 

Оксана Макаренко: На зустрічі я задала запитання: "Якщо ви визнаєте, що сучасні діти змінилися, можливо, чи змінити підручники? Наприклад, використовувати електронні?". Нам пообіцяли відсканувати їх до вересня і розмістити на сайті Міносвіти. 

Іванна Коберник: У підручнику, який мені дістався, онук шле телеграму дідусеві. От скажіть мені, хто зараз посилає телеграму до дня народження? І якщо завдання навчити дітей писати листи, то чому б не написати лист мамі з моря. 

Оксана Макаренко: ... Підручники не перевіряються на міждисциплінарне відповідність. Наприклад, у підручнику з математики для 2-го класу є завдання, в якій бджола Майя збирає за літо 27 кг меду, а трутень Вілі - 36 кг. І це при тому, що одна бджола живе не більше місяця. 

Зоя Звиняцьківська: А трутні взагалі мед не видобувають. Коли ми звернули на це увагу, нам з посмішкою відповіли, що це ж персонажі з мультфільму, так що неважливо. Тобто за уявлення наших дітей про живу природу відповідає японо-німецький мультсеріал 70-х років, а не українські підручники. Це ще одна історія про нескінченний час - в кращому випадку. А в гіршому - про дезінформацію, якщо дитина цей приклад сприйме всерйоз і запам'ятає. 

Оксана Макаренко: Математика - точна наука. А в підручнику на 98 сторінці можна знайти приклад 12:2 = 12. Найнеприємніше те, що помилка була знайдена рік тому, але до цих пір не виправлена. 

Зоя Звиняцьківська: При чому цей скандальний підручник пройшов експертизу Академії наук. Інститут мовознавства знайшов 150 помилок. На сайті комітету ВР з питань науки і освіти викладено лист, де вказано, що його не можна використовувати як підручник. Ще минулого року нам пообіцяли зробити вкладиш з помилками, але він так і не з'явився. 

До яких висновків ви дійшли після зустрічі в Міністерстві освіти? Чи є у батьків можливість впливати на систему? 

Оксана Макаренко: З хороших новин: школа, нове керівництво Міносвіти готове повернутися обличчям до тих, хто працює з дітьми - вчителям і батькам. Але це шлях довгий. Система інертна. Підручники надруковані на п'ять років вперед. У нас немає часу стільки чекати - діти ростуть, гарні підручники потрібні зараз. 

Іванна Коберник: Ми зрозуміли, що наша активність викликає інтерес у тих, хто змушений пояснювати своїм дітям, як співвіднести реальне життя і те, що вчать у школі. Наше завдання дати батькам "карту місцевості" і пояснити, де закладені "міни".  Якщо поки ми не можемо змінити систему, то, як мінімум можемо озброїти батьків. 

На щастя, є відповідна реакція Міністерства - лист, де воно означає проблемні підручники і зобов'язує видавництва надіслати виправлення. Якщо у батьків є можливість, то можна купити підручники на вибір. І це перший крок. 

Другий крок - це спробувати домогтися змін у пункті соціокультурна складова навчальних програм, в рамках якої вчителі та підручники зобов'язані розповідати про релігійні обряди, обереги і т.д. Замість цього ми б хотіли, щоб піднімалися важливіші сучасні проблеми - спілкування, поведінка в громадських місцях, питання адаптації, толерантності, формування правильного ставлення до людей з особливими потребами. 

Оксана Макаренко: В 19 столітті, коли батьки були менш грамотними, вчитель був центром знань. Сьогодні сама по собі інформація не є цінністю, тому що її можна знайти в інтернеті. І прийшов час обговорити нові цілі і завдання освіти. І обговорити це все-таки спільно. 

Треба визнати, що сучасні батьки і діти є не тільки споживачами, але і замовниками освіти. Та ще й співфінансистами, оскільки держава визнає, що здатна забезпечити систему лише на 60%.

Іванна Коберник: Ми не претендуємо писати підручники самі, але ми готові допомагати, щоб зміст підручників, світ, який вони описують, став сучаснішим. 

У німецьких підручниках, наприклад, є карта Німеччини. Абсолютно у всіх підручниках, на математиці - вони міряють відстань між містами, вважають кількість жителів, на заняттях з мови - розповідають про відмінності кожного регіону, про подорожі, про переїзди сімей в інші міста. До речі, в старому підручнику мого сина з української мови за 3 клас (автор Вашуленко), була карта України, в новому - її вже немає. 

Оксана Макаренко: У видавців шкільних підручників був шок, бо раніше їм ніхто не говорив, що їх підручники не ідеальні.  Ми об'єдналися в громадську організацію, тому що це дає можливість не просто обурюватися за чашкою кави, а реально впливати на ситуацію, бути членами в комісіях при Міносвіти. 

Ми зараз працюємо над створенням інтерактивної карти усіх шкіл Києва за оцінками і відгуками батьків. Рейтинги повинні включати дружелюбність вчителів, можливість отримати прозорий звіт по фінансуванню, рівень оплати і якість освіти. 

У нас накопичилася маса питань - починаючи з того, що робити з поборами в школах, яка форма потрібна нашим дітям і до перегляду цілей і завдань освіти, та відповідності його якості реального ринку праці. Зараз ми розробляємо шаблони для бюджетування і типові зразки для тих, хто створює фонд класу. 

Іванна Коберник: Потрібно відзначити, що ставлення Міносвіти до нашої активності змінилося. Якщо при Табачнику наявність помилок у підручниках довгий час заперечувалося і тільки при пред'явленні неспростовних доказів, було частково визнано, то нинішнє керівництво йде з нами на контакт і реагує на критику. З авторами складніше. Не так швидко вдається знайти з ними спільну мову, як нам би хотілося. 

Але все ж початок діалогу – вже результат.

Анастасія Рінгіс