"Ігриста" й казкова фізкультура

Кандидат педагогічних наук Микола Єфименко керує Центром реа­білітації рухів для дітей, хворих на ДЦП. Робота з малюками, які мають порушення опорно-рухо­вого апарату, – це окрема й вагома частина роботи Миколи Миколайовича. Але сьогодні ми поговоримо про його унікальну педагогічну систему «Театр фі­зичного виховання та оздоров­лення дітей дошкільного і молод­шого шкільного віку». Й хоча досвід Миколи Єфименка в основному буде цікавим для педагогів-фізкультурників, вважаємо, що й батьки дошкільнят та молодших школярів знайдуть у ній цікаві методи та ідеї для заняття вдома з дітьми веселою фізкультурою.

І ПОЧИНАЮТЬСЯ ПРИГОДИ КОЛОБКА…

Методика Миколи Єфименка ще 1994 року отримала чудові оцін­ки і другий ґрант на міжнародно­му конкурсі, що проводив Фонд Сороса, хоча й була представле­на анонімно. В І997 році її за­тверджено в Міністерстві осві­ти і науки. Програма базується на десяти основних педагогіч­них заповідях, а щоб викласти їх, потрібно кілька тижневих семінарів! Деякі садочки і школи в Україні й Росії втілюють ав­торську методику вже 18 років поспіль. «Театр» розрахований на дітей від 0 до 10 років, адже це найважливіший період розви­тку, – вважає автор.

Авторська методика ґрунту­ється на біологічних постула­тах розвитку тваринного світу. Пригадаймо, еволюція посту­пово піднімала перших тварин (риби, земноводні, плазуни) з горизонтального стану до при­матів і людини ходячої (Homo Erectus) та людини розумної (Homo Sapiens). Отже, наш век­тор розвитку – від горизонталі до вертикалі. Як це стосується фізкультури, запитаєте ви? Ми­кола Єфименко на основі цьо­го спостереження виділив вісім рухових режимів: плавальний; лежачий; повзальний; сидячий; стоячий; ходьбовий; лазальний; біговий; стрибковий. Дитина першого року життя повторює цей період: в лоні матері – риб­ний період, вчиться повзати – земноводний, на плазунів «пе­ретворюються» в чотири місяці, малюк стає накарачки – сса­вець, сідає – птах, який звіль­няє руки-крила.

Що ж робити на уроці? Звіс­но, проходити еволюцію в міні­атюрі! Починаємо виконувати вправи з положень лежачи як найбільш природних, доступних і розвантажувальних. До кінця уроку збільшуємо навантажен­ня до бігу, підскоків, стрибків, як найбільш важких, координа­ційних, що струшують скелет. Наприклад, у повзальній фазі уроку пограймося в «Мандрівку в підземне царство», «Прикор­донників», «Пригоди Колобка». А ось лазити можна, граючись у «Свистати всіх нагору», «Ве­селі мавпочки», «Цирк запалює вогні».

Ще одна педагогічна заповідь «Театру фізичного виховання дітей» – тотальний ігровий ме­тод. До цього ніхто не викорис­товував слово «тотальний» щодо педагогіки. Були ігрові елементи, рухливі ігри, інколи ігрові образи. Але щоб фізкультура з пер­шої до останньої хвилини у ви­гляді казки?

 – На жаль, і сьогодні у біль­шості навчальних закладів домі­нує традиційний підхід: шикуйсь, п’ятки разом, носки нарізно, роти закрили, починаємо при­сідати, – стверджує Микола Миколайович. – А це нічого спільного з педагогікою немає. Педагогіка – це казковість, таї­на, спектакль. Я кажу вчителям: «Коли закінчується гра, закінчу­ється педагог». І кожен учитель має жити із цим відчуттям. За тридцять років не пам’ятаю, щоб хоч одну вправу зробив, не граю­чись із дітьми. Інакше не вмію. З дітьми я – сніговичок, домовик, чудушка-юдушка, але тільки не інструктор з фізичної культури.

Дошкільна педагогіка має бути навіть не ігровою (хоча нам і до цього далеко), а ігривою, ігрулистою, ігристою! Ви багато бачили ігристих учителів? Як суворі й невеселі фізкультур­ники можуть нести дітям світло, знання, здоров’я? Для цього тре­ба в університетах ввести такі дисципліни, як режисура уроку, основи театралізації педагогічно­го процесу, активно вивчати пси­хологію.

УРОК ДЛЯ МАТРОСИКІВ-НАСОСИКІВ

Заняття, на думку Миколи Єфимен­ка, – це велика тематична гра (макрогра), яка складається з кількох міні-ігор та ігор-вправ. Дуже важливо створити ігровий простір, для чого автор «Театру» пропонує придумати казкову історію, власноруч створити тренажери-іграшки з підручних засо­бів. Жодна вправа не має виконувати­ся «просто так». Замість сухого «згинання-розгинання рук в упорі лежачи» діти перетворюються на матросиків-насосиків, замість «лежачи на спи­ні, швидко згрупуватися й нахили­тися вперед» зробимо «качалочку». Також важливим є музичний супро­від та озвучування вправ: як дзиж­чить муха, цокає конячка, злітає ра­кета. Цокайте і хрокайте на здоров’я!

– Тепер, коли ми знаємо про рухові режими, сформулюємо другу золоту «логічну» формулу, – пояснює Микола Єфименко. – Чим нижче положення тіла над опорою, тим легшим буде руховий режим щодо енерговитрат. Отже, ми маємо рухатися не лише від лежачо-повзальних до ходьбових положень, а ще й починати вправами з низьких, а закінчувати у високих положеннях тіла. Цього правила варто дотримуватися при засвоєнні будь-якого руху, хоча жодна традиційна методика фізичного виховання дітей не пропонує такого варіанту виконання вправ.

Пояснімо детальніше. Наприклад, перше положення – лежачи на спині. Загальний центр тяжіння (ЗЦТ) знаходиться у крижовому відділі хребта. Так лежати легко, бо енергія не витрачається на підтримку висоти тіла (ЗЦТ на рівні приблизно 4 – 5 см). Далі ми перевертаємося на живіт і стаємо в «позу кобри». Тіло трохи піднімається над землею. Зі збільшенням висоти зростають енерговитрати (ЗТЦ піднімається на висоту 5 – 9 см). Класичне відтискання від полу в упорі лежачи піднімає тулуб орієнтовно на 20 – 25 см. А якщо в цьому положенні відірвати від землі руку чи ногу, то енергозатрати стануть ще більшими. Із цього положення переходимо в позу навкарачки і так усе вище, поки не станемо вертикально. При виконанні вправ переходимо від найнижчої до найвищої в цьому разі пози. Наприклад, починаємо виконувати рухи в позиції «низькі навкарачки» й поступово переходимо до «середніх навкарачок». Далі – до стрибків на «високих накарачках». Те саме стосується положень сидячи, стоячи і т.д.

До речі, вихователь чи вчитель може не обмежувати дітей лише стандартним заняттям. Микола Єфименко пропонує шукати нові, неординарні форми фізичної активності – вони мають увійти до денного розпорядку дитини, не порушуючи його. Водночас кожна така форма рухової активності додасть сил малюкові й навіть поліпшить настрій (може не тільки дитини, а ще й педагога!).

ПРОКИНУТИСЯ ТРЕБА ПРАВИЛЬНО

А почати можна від самого ранку! Скажімо, радісний настрій дитини на весь день найкраще сформує ранкова гімнастика пробудження. Не забувайте і про гімнастику прокидання після денного сну! Певні вправи в садочку можна виконувати прямо на ліжках або між ними. Це справді чарівні, надихаючі форми занять, що повинні й називатися відповідно: «Соні-просоні», «Пригоди їжачка в зимовому садочку»… Незважаючи на те, що Микола Єфименко пропонує будувати заняття у вигляді сюжетно-рольової гри, протягом дня дітей розважать кумедні фізкультуринки, які складаються з окремих вправ, а між заняттями буде змога «розім’яти кісточки» на фізкультпаузах. Ці міні-уроки також можуть стати елементами якогось великого сюжету. Автор пропонує таку інноваційну форму, як фізкультурний етюд – його можна зробити корекційним, щоб педагог разом із дітками протягом 5 – 7 хвилин відпрацював якесь локальне завдання. Наприклад, необхідно «розблокувати» шийний відділ хребта, зробити самомасаж (це вправи «Тік-так» і «Жирафеня»).

ЗАБАВНА ФІЗКУЛЬТУРИНКА

Кумедні фізкультуринки – це нова, більш гнучка і демократична, мала форма фізичного виховання дошкільників. Можна сказати, що це ігрові вправи, не пов’язані одна з одною за сюжетом, з веселими, гумористичними назвами. Кумедні фізкультуринки викликають у дітей позитивні емоції і дають психофізичне задоволення.

Починаючи вправи з вихідного положення лежачи, педагог може провести з дітьми такі вправи:

– «Сердита ганчірка» – віджимання на руках з підняттям тільки верхньої частини тулуба;

– «Млинці на сковорідці» – лежачи на животі, одночасно піднімаємо руки і ноги;

– «Ковбаса Іванівна» – перевороти зі спини на живіт і навпаки, утримуючи один одного руками за щиколотки.

Повзальний руховий режим може бути представлений такими фізкультуринками:

– «Кіт Сметанкін» – повзання на низьких навкарачках під дугою або стільцем з муркотінням;

– «Танцююча гора» – тупцювання на місці з поворотами на високих накарачках навколо вертикальної осі;

– «Пустотливі петарди» – з початкового положення на середніх накарачках одночасно піднімаємо різнойменні руки і ноги, промовляючи «Бджщщ! Бджщщ! Бджщщ!»;

– «Товстопузики» – із задніх навкарачок піднімаємо тулуб, випинаючи живіт.

Рухи стоячи можна втілити в забавних фізкультуринках:

– «Опудало-бурмучело» – тупцювання на місці з розворотами і характерними розмахування руками зі звуками «У-у-у!»;

– «Матросики-насосики» – присідання-вставання з проголошенням «Чуф-пуф!»;

– «Круть і Верть» – повороти на обертовому диску, стоячи.

Відпрацьовуючи ходьбу, педагог може запропонувати дітям такі вправи:

– «Зіпсований робот» – ходьба спиною вперед;

– «Сліди Слонопотама» – ходьба «гігантськими» кроками з випадами;

– «Через купини-бугорочки» – ходьба з подоланням перешкод у вигляді предметів.

Забавні фізкультуринки можна застосовувати й у формі ранкової гімнастики пробудження, фізкультурних хвилинок тощо. Експериментуйте на і для здоров’я!

Олена Солодовнік, «Освіта України»

Повністю статтю можна прочитати за посиланнями: тут і тут.