Ви є тут

До першого класу без сумної гримаси

29/08/2011

  • 0

До нового етапу в житті насамперед повинні готуватися батьки, а не першокласники.

Напередодні першого вересня в багатьох родинах починається «шкільна лихоманка», яка особливо вражає батьків, бабусь та дідусів першокласників. Якщо в дітей перед новим і непізнаним переважає цікавість, то в їх батьків – страх і хвилювання. Євгенія, мама 6-річного Дмитрика, зізнається: чим ближче до осені, тим більше вона переймається, як її непосидюче дитя буде вчитися й готуватиме домашнє завдання. Побоювання жінки ще раз підтверджують той факт, що до нового етапу в житті, насамперед, потрібно готувати не самого першачка, а його батьків.

Про школу – тільки правду!

«На жаль, така вже природа людської психіки – робити все в останню хвилину. От і до першого класу в багатьох сім’ях починають готуватися за тиждень до Дня знань. Можливо, щоб купити шкільну форму, ранець і канцелярське приладдя, цього часу дос­татньо, але для того, щоб як слід підготуватися на емоційному рівні, потрібно починати значно раніше, – запевняє психолог Вік­­торія Онищук (Башкірєва).

Асоціації зі словом «школа» в дітей виникають задовго до того, як вони переступили її поріг. Уявлення про шкільні роки формують у першу чергу батьки, котрі повинні контролювати, чи не в надто яскравих або сірих фарбах вони змальовують цей важливий етап у житті  кожної людини.

Якщо дитина чує тільки приємні відгуки про школу, то на власному досвіді може швидко розчаруватися і за кілька днів чи тижнів скаже батькам, що вони говорили їй неправду. Коли ж, навпаки, лякати дитину фразами на зразок: «Підеш до школи – там тебе навчать дисципліні», –  можна швидко сформувати негативний образ у її уяві.

«Щоб не перегнути палицю в той чи інший бік, я раджу батькам показати малюку свої шкільні фотографії й розповісти власні спогади, намагаючись тримати баланс між згадками приємними й не дуже», – радить пані Вікторія.

Без домашніх завдань?

Дорослі часто віддають дітей до того закладу, де навчалися самі або вчиться старший братик чи сест­­ричка майбутнього першокласника. У цьому є свої переваги й недоліки: з одного боку батькам буде легше знайти спільну мову з учителем, а з іншого – є небезпека, що маленького школярика будуть завжди порівнювати з поперед­­ником. «Чи накладати на ще не сформовану дитячу психіку такий тягар – вирішувати, звісно, самим батькам, – каже моя співрозмовниця і додає, – на мій погляд, завдання дорослих – забезпечити своїм дітям максимально комфортне емоційне середовище для навчання».

Між іншим, Вікторія Онищук виховує трьох дітей, тому про підготовку до першого класу знає не тільки як фахівець, а й як мама з досвідом. «Наша дитина якось сказала нам із чоловіком, аби ми відвели її до такої школи, де не дають домашніх завдань, – з усмішкою пригадує моя співрозмовниця. – У деяких містах є такі школи, де всі завдання виконують у межах навчального закладу й навіть ранців додому не носять, але поки наші діти навчаються у традиційних школах, важливе завдання батьків – організувати навчальний процес вдома так, щоб дитина отримувала від нього задоволення».

Задоволення від навчального процесу

Що для цього потрібно? По-перше, ще до початку навчального року важливо визначити члена родини, котрий буде виконувати з дитиною домашні зав­­­дання. «Бажано, щоб ця людина мала такі якості, як терплячість, почуття гумору та креативність, – зауважує пані Вікторія. – Виконувати з дитиною домашнє завдання – означає робити  не замість неї, а з нею. Присутність дорослого повинна зацікавлювати дитину та додавати їй впевненості в тому, що вона все робить правильно». За словами психолога, хлопчики більше потребують присутності батьків під час виконання домашнього завдання, ніж дівчатка. Цю особливість варто обов’язково врахувати.

Фахівці стверджують, що адаптація першокласника до школи триває від 4 до 8 тижнів. За цей час шляхом спроб та помилок батьки повинні визначити найбільш зручний для дитини режим виконання домашнього завдання. 

Кожна дитина особлива: одній легше займатися одразу після школи, другій – після відпочинку, іншій – взагалі вранці. Знайшовши оптимальний варіант, варто перетворити його в щоденний ритуал. Однак, у жодному разі не можна готувати домашні завдання пізно ввечері.

Не вчитись після 19.00!

На цьому наголошує не тільки психолог, а й офтальмолог Марина Супік: «Коли дитина йде до першого класу, вона отримує велике навантаження на зір. Якщо батьки виконують з нею домашні завдання після 19-20 години, вони вдвічі збільшують це навантаження. Щоб не зіпсувати зір, через кожні 20-30 хвилин занять першокласник повинен змінювати рід діяльності: подивитись за вікно, пограти з м’ячем або просто помріяти. У жодному разі між заняттями не можна дивитися телевізор чи грати комп’ютерні ігри, тому що тоді очі не відпочивають».

За словами пані Марини, дорослі тільки шкодять своїм малюкам, коли завантажують їх після школи багатьма додатковими гуртками. Організувати позашкільний час потрібно так, щоб дитина не перенавантажувала свій зір. Крім того, не слід забувати про прості вправи, які розвантажують очі: рухи вгору, вниз, вправо, вліво, вправи з крапкою на склі. Таке заняття винахідливі батьки завжди можуть перетворити на корисну та цікаву гру.

Джерело: KarpatNews.in.ua

Коментарі
Додати відповідь