Часто зі знайомим мамочками обговорюємо питання, чи не занадто опікаємо своїх дітей. В кожної мами різні думки з цього приводу. Одна боїться, щоб дитина в іншу кімнату сама на 10 хвилин не пішла, а інша спокійно робить домашні справи, інколи приглядаючи за своїм 3-річним малям.
У мене є знайома, син якої сам став ходити в школу тільки у 10 класі. І всюди - тільки з мамою. Це вже, по-моєму, занадто, правда?
Знаю, що це залежить і від темпераменту дитини. Але, все-таки: яка ви мама: мама-квочка чи мама, яка все дозволяє в розумних межах?
З пешою дитиною я-таки квочкою була, а з другою - уже трохи попустило
Я не можу бути квочкою "по умолчанию" - у мене два сина Я вважала завжди, що хлопців треба змалку вчити самостійності. Ми з чоловіком у цьому згодні, і стараємось дотримуватись. Звісно, в межах здорового глузду Але, іноді, я сама себе стримую, так хочеться їх від уберегти від багато чого
На мой взгляд, есть разные виды маминой заботы. Один - нормальный - когда оберегаешь так, чтобы ребенок был в безопасности, но особо не замечал твоей опеки. Второй - нервный - когда на детской площадке только и слышишь: "Не беги, упадешь!", "Не лезь, свалишься"! Ну лезет детеныш на лестницу: нормальная опека - подойти и подстраховать; нервная - то самое "не лезь, свалишься". Нормально - это не водить ребенка в школу до 10-го класса, развивая в нем чувство неуверенности и неприспособленности, а так объяснить ему правила поведения на улице, чтобы самой быть уверенной, что он дойдет до той самой школы.
Вот и я о том же Мне кажется, те кто чрезмерно опекает, просто эгоисты: "Мне так спокойнее, если оно не лезет никуда!" Но есть и такие, которые сидят-трындят и пиво-кофе пьют, а дети делают незнамо что Тоже, конечно, неправильно. А еще так говорит: "Мне нужно отдохнуть от ребенка". Ух! Злость берет
100%!!!
Кстати, из прикольного. Моя мама мне говорит: "А ты не боишься смотреть, как дочка рассекает на роликах?" А я говорю: "Боюсь, поэтому не смотрю)))", чтобы не сбить дочкин настрой. Считаю, что моя миссия выполнена, если вижу, что ребенок на этих роликах действительно умеет кататься, я привела ее это делать в безопасное место, надела на нее защиту и купила хорошие ролики
Любо-дорого читать умных и смелых мамочек
Мне кажется, что ребенку уже настолько надоедает, когда он постоянно слышит нервные окрики мамаши, что у него уже иммунитет и он уже просто не общает внимания на крики
Знаю, что мир стал другим и не добре, к сожалению Поэтому строже слежу за сыном, чем моя мама за мной, но все, конечно, в меру стараюсь А так, я сама себя иногда "квочкой" называю
По-різному треба поводитись у різних ситуаціях. Але загальний підхід такий: контролюємо і навчаємо, потім перевіряємо, чи все засвоєно, трохи послаблюючи контроль. І якщо все добре - до певної межі надаємо самостійнсть.
Ось написала все так розумно, але навряд чи я сама та й усі ми можемо дотримуватись зажди Головне - пояснити дитині - і не раз, і не два, усе, що вважаємо за потрібне. І - правильно оцінювати небезпеку, що грозить нашій дитині
У мене ця проблема стоїть дуже гостро: у мене перша дитина, хлопчик, і йому 3 роки - найбільш "небезпечний" період, коли все йому треба знати, всюди залізти і все попробувати. Вважаю, що є періоди, коли дитину треба більше опікати, колись - менше. Тепер мені треба за ним дуже слідкувати
А ще добре, коли і мама і тато однаково до цього ставляться. Бо іноді мій чоловік мене просто бісить, бо дозволяє малому більше, ніж на мою думку треба було б
У мене перша дитина, я за неї деколи навіть аж занадто переживаю, і нічого не можу з собою зробити. Думаю що більшість матерів так до першої дитини відносяться, з другою думаю що буду вже спокійнішою.
В мене таке і за першою і за другою))) Видно материнські почуття беруть своє.
Сторінки