Неслухняні діти, нечемні дорослі...

Кожен з батьків мріє, що його діти будуть здоровими, розумними, хорошими і будь-якій ситуації поводитимуться як маленькі леді й джентльмени. Але досить часто нащадки раптом наїжачуються і поводяться дуже нечемно. Мало хто з батьків знає, що дитячий непослух дуже часто залежить саме від поведінки дорослих.

Психолог Р.Дрейкурс вважає, що погана поведінка дитини — це всього лише помилкова ціль, яку можна переорієнтувати. Він виділив чотири цілі дитячого непослуху: увага, ухилення, влада й помста. Психолог рекомендує батькам прислухатися до власних відчуттів, аби визначити, чому саме ваша дитина не слухається. Якщо її поведінка викликає у вас роздратування — дитина потребує уваги. Якщо відчуваєте відчай, то, скоріш за все, дитина втратила віру в себе. Якщо мама і тато зляться — дитина хоче показати свій вплив у сім’ї, а коли ображаються — дитина мститься. 

Якось за кордоном, я побачила соціальну відеорекламу, яка вразила до глибини душі. Маленька дівчинка в рожевому платтячку простягає аркуш зі своїм малюнком і просить: «Мамо, мамо, подивись!». Але мама, зайнята чимось важливим, не звертає на донечку уваги. Ось мала вже трохи підросла й катається на велосипеді по яскраво-зеленій траві. Вона щаслива, що навчилася кататися, і радісно гукає: «Тату, тату, подивися на мене!». Але батько дуже зайнятий, він розмовляє по мобільному телефону і навіть не повертає голови до дитини. А ось дівчинка — вже підліток. Вона сидить, притулившись спиною до сірої стіни і застиглим поглядом дивиться перед собою. Поруч — використаний шприц зі слідами каламутної рідини. Їй уже не потрібна увага тих, кого вона так довго кликала... 

Найчастіше непослух, а згодом і асоціальна поведінка дітей бувають спричинені дефіцитом уваги батьків. Маленькі дітки можуть мочитися у штанці, молодші школярики починають погано вчитися й бешкетують на уроках, підлітки пробують алкоголь або наркотики. Але все це спрямоване на одне — привернути увагу батьків. 

Дівчинка, яка гарно вчилася, раптом почала приносити погані оцінки. Батьки сварили дитину, але ситуація час від часу повторювалася. В розмові з дитячим психотерапевтом, до якого звернулися стурбовані батьки, дівчинка сказала: «Коли я добре вчуся і чемно поводжуся — вони мене наче не помічають. Ніколи не хвалять за гарні оцінки, ніби так і має бути. А от коли отримую погані оцінки, то тато і мама починають мене сварити, намагаються допомогти з уроками, приділяють мені більше часу. Тому «двійки» отримую навмисне, коли хочу, щоб мама хоч трохи побула зі мною, щоб разом почитали книжку».

Чимало захворювань у дітей, особливо малюків, також зумовлені браком уваги і любові. Коли, приміром, батьки сконцентровані лише на матеріальній турботі — нагодувати, вдягнути дитину, — але не приділяють їй належної душевної ласки. Коли син чи донька почуваються емоційно обділеними через завантаженість батьків. Ось приклад досить типової ситуації: малюк іде до дитячого садочка, бо мама після декретної відпустки повертається на роботу. Більшість дітей першого ж тижня починає хворіти. І річ не тільки в тому, що у великому колективі так легко підхопити якусь інфекцію, а в тому, що мама, яка завжди була поруч, раптом зникає на цілий день. А дитина мусить бути серед незнайомих дітей і дорослих, які не завжди привітно зустрічають новачка. Хвороба — це один з підсвідомих способів повернути втрачений рай, коли найрідніша людина була поруч. Адже коли дитина хвора — мама бере лікарняний, залишається вдома, готує смачний бульйон з курочки, купує нові іграшки. Разом вони читають книжку, складають конструктор, малюють... Коли дитина одужує, мама знову повертається до роботи і знову не приділяє доньці чи синові достатньої уваги. Потім чергова хвороба — і мама знову залишається вдома. Дитина починає хворіти частіше й частіше, щоб відчути любов, яку батьки недодають їй, коли вона здорова. Дехто переносить цей тип поведінки в доросле життя. Такі люди ладні надовго «втекти у хворобу», аби лише відчувати турботу рідних і знайомих. Тому даруймо більше любові й уваги здоровій дитині, замість згадувати про свої батьківські обов’язки лише тоді, коли доня чи син захворіють. 

Психотерапевти вважають, що психологічні проблеми в дітей (тривога, страхи, непослух) — не що інше, як відбиток проблем батьків. Часто батьки повертаються з роботи в поганому настрої, роздратовані. Діти помічають це на невербальному рівні (міміка, жести, поведінка) і віддзеркалюють поведінку батьків. Тому спілкуватися з дитиною слід тільки тоді, коли мине втома. Не варто обговорювати при дітях фінансові проблеми, негаразди на роботі, конфліктні ситуації, епідемію чи економічну кризу в країні, негативно висловлюватися про інших людей. Це може спричинити наростання тривоги в малюків. Крім того, не дивуйтеся, коли в день народження шефа ваш син раптом запитає: «То це той старий козел, якому давно вже час на пенсію?».

Є батьки, які настільки часто й не завжди справедливо критикують свою дитину, що вона поступово втрачає впевненість у своїх можливостях і силах. Через якийсь час перестає виконувати звичні речі — не робить домашнього завдання, відмовляється читати, не хоче прибирати в кімнаті тощо. І все через те, що дитина боїться, що її знову критикуватимуть. «Їм не подобається мій почерк? То й не старатимусь або взагалі не писатиму! Хай думають про мене що хочуть». Дитина підсвідомо намагається перебільшити свої слабкі місця, аби переконати батьків у своїй неспроможності, незграбності, беззахисності. «Хіба можна очікувати від мене успіхів? Ви ж самі переконали мене, що я ні на що не здатний...» 

Сварити й критикувати (як звикли батьки) в цій ситуації немає сенсу, це може лише поглибити проблему. Батьки повинні якнайшвидше змінити свою поведінку. Якщо є хоч найменший привід — хваліть малюка. Нехай дитина почне з найпростіших справ, а далі — до складніших з вашою допомогою. Перші успіхи і ваша підтримка підбадьорять малюка і нададуть упевненості у власних силах. 

Якщо батьки занадто контролюють дитину, постійно роблять зауваження, то настає час, коли вона починає боротися за своє місце в сім’ї. Малюк (чи підліток) намагатиметься відстояти себе як особистість, довести свою самостійність. І батьки повинні дати дитині шанс показати свою самостійність. Наприклад, перекладіть на підлітка виконання уроків. «Ти достатньо дорослий, щоб самому робити уроки й вирішувати, скільки часу можеш приділяти своєму хобі. Якщо уроки зроблено — можеш грати на гітарі скільки хочеш. Але, якщо це позначиться на навчанні, домовленість анулюється, і займатися музикою почнеш лише після того, як дорослі перевірять домашнє завдання». Як правило, підліток старатиметься виконати ці умови, оскільки відчуватиме себе головним і намагатиметься зберегти цю позицію. 

Діти можуть ображатися на батьків за несправедливе покарання або за невиконання обіцяного. Часто образу малюки переживають у душі, а зовні це проявляється в поганій поведінці й постійних протестах. «Ви погані! Піду від вас жити до дідуся і бабусі», «От захворію, помру, а ви за мною побиватиметеся». Батьки повинні переглянути свою поведінку. Чи завжди справедливо караємо дитину за пустощі й погані вчинки. Можливо те, що вчинили ваш син чи донька, не настільки й погане. Найчастіше ми караємо дитину, коли роздратовані, змучені, або відчуваємо власну безпорадність і нездатність бути хорошими батьками. Перш ніж черговий раз сварити дитину — подумайте, чи буде її провина так само важлива і через кілька днів. Порване платтячко можна зашити, а забруднену футболку — випрати. Пригадайте, скільки тарілок ви самі перебили за своє життя. Якщо вчинок дитини був небезпечний для її життя, тим більше не слід кричати й звинувачувати її. Спокійно поясніть, чому не можна стрибати у воду на мілководді або чому треба бути уважною на дорозі. 

Як бачимо, погана поведінка дітей — це лише своєрідний спосіб знайти  контакт із батьками чи дорослими. Пригадуєте слова відомого французького актора Алена Делона «Важка дитина — це нещаслива дитина»? Тому чим щасливішою буде ваша дитина, тим легшим буде ваше з нею спілкування. Даруйте дітям свій час і любов — у відповідь вони подарують вам багато приємних і радісних хвилин.

Роксолана Гнатюк, «Дзеркало тижня. Україна»