Навіть не знаю, як написати... Сижу й плачу. Вчора так посварилися з свекрухою що вона мені сказала, що я не та жінка, яка її сину підходить, що я ним так не турбуюся, як вона! Ми й раніше сварилися, але щоб таке мені сказати 
Дуже боляче. Чоловік каже, не зважай, треба помиритися. Він правий - треба миритися, але я не можу себе пересилити, а вона перша не заговорить зі мною. А внукам бабку ж треба - вони її дуже люблять. Що робити, як мені заговорити з нею, щоб це все владнати?
Ви є тут
Проблема з мамою чоловіка
29/11/2011
#1
Проблема з мамою чоловіка
я, конечно, не психолог, и не знаю, как правильно
но мне помогало сначала немного остыть, подумать, иногда только после этого уже хотелось подойти и извиниться, просто сказать: "Извините, я была не права, может, лишнего наговорила". Иногда хорошо просто позвать чай пить (если вместе живете) или принести к чаю-кофе чего-нибудь (если отдельно). Иногда мне помогало заговорить (если не очень хочется извиняться или просто не за что) просто попросить поделиться советом или рецептом, например. Тогда она понимает, что дружить всегда лучше, и вы без ее ценных советов просто пропадете:)
Желаю тебе скорее наладить ситуацию, в конце-концов, дело-то житейское)))
Декілька питань. Ви живете разом? Як реагує чоловік на ці ситуації, на ій бік він стає і кого захищає?
Тобі боляче, а він каже не зважати - як ти себе при цьому почуваєш? І чого тобі хочеться?
Наскільки твої стосунки зі свекрухою впливають на її ставлення до дітей? І чи так сильно впливають ваші стосунки на її ставлення до дітей?
Якщо тобі незручно щось писати - можна мені в ПП.
І найголовніше - ти маєш право на свої почуття в цій ситуації, і ти не мусиш їх заганяти в середину - в майбутньому вони цілком можуть вилитися в дуже неприємні речі - типу головної болі, перепадів тиску чи ще яких-небудь радостей.
Взагалі, хороший спосіб говорити в таких ситуаціях - говорити про себе - мені було ..., я відчуваю..., тобто проговорювати свої почуття, а не те, що людина робить не так.
І ще - важливо проговорити чоловікові, що ти відчуваєш стосовно його позиції. І в чому в тебе є потреба - тільки не висловлювати претензію, а знову через я-послання.
І до речі, прослідкуй, наскільки ти можеш 1 - розуміти і називати свої почуття; 2 - заявляти про свої потреби; 3 - відчувати два почуття зразу - наприклад образу і любов, чи щось інше (ти краще знаєш, що)
Спасибо! В том-то и дело, что я понимаю, что дело житейское и надо мириться - 100 раз такое делала, но бывает момент, когда уже кажется: все, сыта по горло, больше не могу
Наталко! Дякую за те, що ти заставила мене подивитись на ситуацію з іншої точки зору! Я ніколи не думала, як Я себе почуваю, я завжди думаю лише про те, щоб усім навколо мене було добре, і я можу піти на будь-які жертви для мирного та спокійного життя. Можливо, тому й вийшла ця ситуація, що відчула, що Я теж маю право на якісь почуття. На почуття гніву, гордощі чи що. Спробую за твоєю порадою так спрацювати цю ситуацію - побачимо, що вийде.
А чоловік - на моїй стороні ніби, але він теж любить спокійне і мирне життя, заради цього може йти на будь-який копроміс. Тому й мене так спонукає - не брати до голови і пропускати мимо вух.
Я так і робила завжди. А тут мені вожжа під хвіст попала 
Вот в такой ситуации уже хорошо то, что свекровь высказывает свои претензии прямо, т.е. если очень хочется, можно и ответить. А моя всегда в глаза улыбалась, но... Причем у нее самой в молодости были большие проблемы с мамой мужа, может, на мне свои старые проблемы отыгрывала.
А вообще я стою на позиции, что родителей надо прощать (в том числе и родителей мужа). Я не призываю не обращать внимание на выпады свекрови, все равно ведь не получится, можно и поплакать, и пообижаться какое-то время, но потом надо простить, самой легче будет. Ну вредничает человек, ну ревнует сына, ну характер вздорный, но ее сын - все равно УЖЕ Ваш муж, так что посмотрите на свекровь с позиции победителя (муж-то Вас предпочел несмотря на мамочкино "фе", мамочка ругает-ругает невестку, а ее сыну плевать), будьте к ней снисходительны, пожалейте ее и в очередной раз простите.
А мы с моей свекровью закончили свою холодную волну тем, что в один прекрасный вечер случайно вдвоем несколько перебрали в плане алкоголя, а проще говоря напились. Много она мне в тот вечер рассказала, с тех пор, кстати, я и уверена, что родителей надо прощать ВСЕГДА.
Kira, совершенно с тобой согласна. Я тоже думаю, что нужно прощать всегда, так и делала. Просто, видимо такой период у меня в жизни, что я начинаю уставать от постоянного чувства, что только я уступаю. Я знаю, что не изменю свекровь, знаю, что нужно приспосабливаться, но иногда бывает, что не сдержишься. Вот завтра будет день рождения мужа, она мне вчера сама позвонила, и как ни в чем не бывало, спросила, нужно ли мне помочь с готовкой
Я тоже сделал вид, что все ОК. Вот завтра и поговорим с ней, мне кажется, я знаю, что ей сказать 
Чому ви маєте пробачати, тим більше постійно? Якщо мусите спілкуватися - зробіть вид ніби нічого не трапилося. Говоріть тільки на тему кулінарії та підготовки до свята. Я рахую, що в даному випадку ваша свекруха має вибачитися. А дітей до бабусі й чоловік може повести. Я з своєю свекрухою, теж не дуже, так я користуюся чисто українським прислів'ям - очі не бачать - серце не болить.
Отож я теж так подумала, і що з того вийшло. На жаль, мало спілкуватись не виходить - ми недалеко живемо і діти з радістю бувають у неї. Я їй просто скажу, як я себе відчувала у той момент. Без наїздів та образ. Вона досить розумна жінка. може, зрозуміє?
А вам це треба? Якщо вона розумна жінка, то розуміє, що ви не зрадувалися її словам. Я б робила вигляд, що нічого не сталося. Діти можуть бути в бабусі й без мами. А мама в той час може займатися своїми справами.
Чи не так?
Ну, прощать - не значит позволять садиться себе на голову. Прощать - это не носить в себе обиду и гнев, тем самым разрушая только себя - вот для чего нужно прощать. Не может больше человек делать вид, что ему все равно - пусть хотя бы один раз (на мой взгляд, больше и не надо) скажет мамочке мужа, что ей больно от ее (мамочки) выпадов, по крайней мере не будет чувствовать себя бессловесной овечкой - уже легче. Другое дело, что надо быть готовой к тому, что мамочка после разговора не превратится в белую и пушистую - ну и ладно - хорошо бы для себя решить: "Я БОЛЬШЕ НЕ БУДУ ИГРАТЬ В ЭТУ ИГРУ. Я в принципе простила свекровь (она ведь родила и воспитала моего любимого мужчину, и не известно, какой свекровью (тещей) буду я сама). Я буду относться к ее выходкам снисходительно, потому что я теперь не участник этой игры, а наблюдатель." Вот как-то так...
Сторінки