Ви є тут
Без мамы ни шагу
Здравствуйте.Моей дочке почти 5 лет.Живем втроем с моей мамой. Ее отец приходит раз в неделю,любит ее. Доча с 2х лет ходит в садик,привыкала тяжело и долго,только последний год идет туда в настроении. Проблему вижу вот в чем: как только я с ней неделю сижу дома(на больничном или в отпуске)она становится совершенно несамостоятельной - сама не может поиграть и 5 минут,только я должна сидеть с ней рядом (в игре всю инициативу отдает мне - чаще моя игрушка разговаривает,делает что-то, а она просто наблюдает).Играю с ней час, потом смотрю с ней мультики,складываем пазлы,рисуем.В перерывах между этим пробую сделать что-то по дому - каждые 5-10 минут она кричит "Мам,ну пошли уже играть!" Постоянно меня зовет."Мам,посмотри.Мам,помоги" На все мои
просьбы,сделать что-то посильное для нее (приготовить карандаши,если собираемся рисовать;найти куклу,если собираемся играть;помыть руки,если собираемся обедать;обуться,если собираемся во двор и т.д.)-я слышу одно "я сама не могу.Помоги мне.Я хочу с тобой" Если же я настаиваю,что-бы она сделала это сама - у нее виснет голова,съезжают плечи и она еле волочит свои маленькие ножки к месту назначения. Поговорить с подругой,когда рядом дочь,я не могу,дочка сразу-же начинает задавать море вопросов или просто громко разговаривать мне в лицо. По телефону при ней я вообще не разговариваю.Конечно.Я объясняю,что так некрасиво.Но, думаю здесь проблема глубже.?
У меня складывается впечатление,что я провожу достаточно времени с ней.НО! У нее складывается впечатление,что Я С НЕЙ ВООБЩЕ НЕ ИГРАЮ. Мне сложно не "закипеть",Бывают моменты,что мне хочется закрыть уши и накрыться одеялом.И я знаю - это очень плохо! Что мне делать???
Відповідає Наталка Касим, психолог:
Для вашої дитини Ви - єдиний об'єкт прив'язаності, та й то у вас із нею мало часу, а тому, коли є можливість - вона намагається "добрати" те, чого їй не вистачає. Вона поводиться тоді молодше, ніж є насправді, вимагає постійної присутності й включеності в спільні дії. Щоб трошки вивільнити простір для себе - Ви мусите давати їй більше, ніж вона просить - більше фізичного контакту, обнімашок, ставитися до неї, як до маленької, насичувати її прив'язаністю. Щоб садок був для неї більш безболісним - давайте їй якусь річ із собою, наприклад медальйончик з вашим фото, власноруч зроблений браслетик, або щось таке, що би могло нагадувати про Вас. І ще коли прощаєтеся в садку - проговорюйте, що ви будете робити разом, коли зустрінетеся ввечері, як Ви будете чекати вашої зустрічі.Крім того, Ви нічого не пишете про те, як донька переживає розлуку з татом, як Ви і він пояснюєте те, що він живе окремо - нерозуміння може бути джерелом її тривоги.З небажанням гратися з дитиною і бажанням заховатися від неї можна сміливо іти до психолога, мама теж людина і їй теж треба якось справлятися зі своїми почуттями, а питанням що це за почуття і навчанням проявляти їх якось інакше, конструктивніше якраз і займаються психологи