Вчитель, з яким важко знайти спільну мову

Трохи бракує інформації, що саме Вас хвилює у психологічному стані сина і яка його особиста думка щодо вчительки, щодо шансу перевестися в інший клас чи заклад. 
Відомий вислів :"Якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї!", виходячи з якого можна рекомендувати Вам спочатку опрацювати своє ставлення до вчительки у  такому напрямку - що корисного може винести Ваш син від спілкування з таким типажем людей, для яких існує єдина вірна точка зору - і вона - їхня? Не звертати увагу у молодшому шкільному віці – заскладна психологічна навичка.
Допомагайте сину осмислювати його конкретні емоційні реакції на події у класі, на висловлювання щодо його проявів, наприклад: "Що було у тебе в думках, в тілі, коли був наказаний весь клас? Як інакше можна покращити дисципліну у твоєму класі? Намалюй свої відчуття і враження. У готовий малюнок внеси свої зміни (навіть неймовірні, казкові), щоб він сприймався більш оптимістично." 
Іноді спробуйте на 2-3-хвилини допустити, що вчителька однозначно права, і з цієї точки зору подумайте, які прояви Вашого сина можливо є непомітними вдома, а в колективі проявляються.
Коли відбуватиметься знайомство з новими вчителями ініціюйте розмови з сином, в яких він би називав риси і ознаки, які нагадують йому цю першу вчительку, а які точно відрізняють нового вчителя від попереднього, причому останніх ознак – на відмінність, - має бути більше.
Успіхів і радості від виховання!
З повагою, Вікторія
Доповнення Володимира Башкірєва:
Я думаю, что эта женщина выбрала профессию учителя по ошибке. К сожалению, в наших современных школах это скорее закономерность, чем исключение. Кроме этого и "нормальные" учителя не выдерживают сегодня школьных нагрузок (выгорают - становятся равнодушными или злыми). Это общая оценка ситуации.
Про Ваш случай - в жизни любого человека детские годы особенно важные.  Травмы ( в первую очередь психологические), полученные в этом возрасте, проявляются  самым неожиданным образом в ответственные моменты нашей жизни.  Возможно ли прожить период детства без травм? - вопрос риторический. Конечно нет.
Можем ли мы (взрослые: родители, учителя, психологи) уменьшить их количество или сделать их менее травмирующими? Конечно да.
Для этого надо быть (стать) профессионалом (родителем,учителем, психологом). Т..е.  адекватно реагировать на конкретную ситуацию.
В Вашем случае есть три вектора, которые определяют развитие ситуации - ребенок, учитель, родитель. Главное действующее лицо, конечно, ребенок. Он реагирует на поведение учителя непосредственно в момент контакта и, как волны на воде, еще много лет спустя.
Если оставить все на самотек, есть два принципиальных исхода - либо травма на долгие годы , либо обесценивание учителя и самой ситуации в более взрослом возрасте. Если реагировать адекватно - можно укрепить "психологический иммунитет ребенка".
Если реагировать без учета субъективного мира  ребенка (стереотипно - не звертай уваги, учитель всегда прав, ...) можно усугубить ситуацию.
Вектор учителя - мало поддается коррекции. В лучшем случае можно запугать, чтобы оставил ребенка в покое. Для этого надо уметь грамотно подать ситуацию директору.
Вектор родителя - учиться понимать ребенка (как минимум  повышать психологическую компетентность) и опереться на сопровождение ситуации психологом, которому доверяете.
Оптимальный результат проработки подобных ситуаций - это снисходительная улыбка при воспоминании о ней (учительнице и ситуации).